10. Нова енергетична політика та демонополізація енергетичного ринку

8. Нова енергетична політика та демонополізація енергетичного ринку

РОЗДІЛ 21. НОВА ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА

Розвиток енергетики є важливим як в контексті вирішального впливу на економіку України та рівня життя громадян, так і з огляду на безпекові питання.

Енергетична незалежність та енергобезпека є ключовими цілями розвитку галузі та займають важливе місце в системі національної безпеки.

Крім того, енергетична політика має враховувати завдання з євроінтеграції та світові тенденції розвитку , спрямовані на перехід від викопного (вуглеводного) палива до відновлюваних джерел енергії (ВДЕ).

21.1. Міжнародні зобов'язання України в енергетичній сфері

Україна є членом Європейського Енергетичного Співтовариства (надалі – ЄЕС), підписала Угоду про асоціацію з ЄСта фактично стала асоційованим членом ЄС в частині енергоспівробітництва. На виконання зобов'язань з приведення законодавства до вимог Третього енергетичного пакету, прийняті базові закони1, які повинні забезпечити вимоги щодо безпечного, конкурентного та надійного постачання газу та електроенергії, де в основі розвитку енергетичних ринків – інтереси споживачів.

Прийняте законодавство формально враховує необхідні зміни, але на практиці не забезпечує роботу ринків з дотриманням одночасно всіх основних вимог, оскільки залишається низка невирішених проблем, що стримують розвиток конкуренції, основною з яких є висока монополізація.

Приєднавшись до Паризької кліматичної угоди, Україна озвучила ціль із скорочення викидів парникових газів на 40% до 2030 року відносно рівня викидів 1990 року. Одночасно питання екологічної політики передбачені низкою європейських директив, в тому числі щодо отримання енергії з відновлюваних джерел.

В цьому напрямку схвалено різні нормативно-правові акти2, які, зокрема, визначають цілі розвитку ВДЕ на рівні 8% у загальному первинному енергопостачанні (ЗППЕ)**3(або 11% в кінцевому енергоспоживанні)до 2020 року , зі збільшенням до 25 % до 2035 року**.

Основним інструментом стимулювання розвитку відновлюваної енергетики в Україні є "зелений" тариф, який встановлюється на електроенергію, вироблену з ВДЕ до 2030 року, з прив'язкою до євро, та зобов'язання викупу такої електроенергії у повному обсязі. Разом з тим, майже за десять років введено 1 643,4 МВт потужностей ВДЕ , частка яких у загальному виробництві електричної енергії складає всього лише 1,9%** 4(Рис. 21.1). З них найбільше розвиваються потужностівітрових та сонячних електростанцій , які складають 89%** від загальної потужності ВДЕ (Рис. 21.1), що відповідає світовим тенденціям.

21.2. Невідповідність розвитку енергетичної сфери в Україні світовим тенденціям

До основних світових тенденцій в енергетиці відносяться такі.

  1. Стрімке зростання відновлюваної енергетики

За даними міжнародної мережі REN215, в розбудові нової електроенергетичної інфраструктури переважає частка ВДЕ (70%), досягнувши в 2017 році 1 081 ГВт, а разом з об'єктами великої гідроенергетики – 2 195 ГВт. Загальна сума інвестицій у ВДЕ та альтернативні види палива сягнула 279,8 млрд доларів.

Найбільш інтенсивними темпами розвивається вітрова (539 ГВт) та сонячна енергетика (402 ГВт), яка в 2017 році збільшила потужності на третину порівняно з показниками 2016 року (Рис. 21.2). Зокрема, привабливість сонячної енергетики пояснюється зниженням цін на сонячні панелі на 81% порівняно з цінами у 2009 році, як звітує Міжнародне агентство з відновлюваних джерел IRENA6.

Крім того, така тенденція в світі пов'язана з обраним курсом 195 країн світу, які підписали Паризьку угоду, на відмову від викопної енергетики і переходу до ВДЕ до середини цього століття. Великобританія, Канада, Бельгія, Австрія, Італія, Швейцарія, Франція, Фінляндія та інші країни оголосили відмову від вугільної енергетики в межах кліматичної політики, поступово досягаючи повної декарбонізації.

Енергетичні стратегії Данії та Швеції встановлюють цілі повної декарбонізації до 2050 року. Для багатьох розвинених країн світу цей індикатор складає не менше 50% у довгостроковому переході. Основні заходи для досягнення такої мети – розвиток ВДЕ (в тепловій та електроенергетиці, на транспорті) та зменшення загальних обсягів енергоспоживання.

Проте, енергетична політика України, яка існує сьогодні, не передбачає у довгостроковій перспективі переходу до повної декарбонізації економіки , тобто не відповідає світовим тенденціям. У нормативно-правових актах відсутні такі цілі та відповідні заходи по їх досягненню. Відповідно до цілей Енергетичної стратегії України, яка прийнята Кабміном, частка вугілля в структурі ЗППЕ України в 2035 передбачається на рівні 12,5%.

Імпорт вугілля в Україні зростає. З а даними фіскальної служби, в 2017 році Україна імпортувала 19,8 млн тонн вугілля (УКТЗЕД 2701 Вугілля кам'яне, антрацит, брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам'яного вугілля) на суму 2 744,062 млн доларів, що майже вдвічі більше ніж в 2016 році (сума склала 1 467,09 млн доларів). В першому кварталі 2018 року 5,7 млн тонн вугілля на суму $760 млн, що на 57,6% (2,99 млн тонн) більше, ніж за аналогічний період минулого року. Більша частка вугілля в період з 2016 року імпортована з Росії (в середньому 60%), США, Канади. Слід зазначити, що встановити походження імпортованого вугілля з Росії досить складно і є велика ймовірність, що його левова частка видобута на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

В Україні більше 50%** електроенергії виробляється атомними електростанціями(АЕС) (Рис. 21.1). Ціна на електроенергію, вироблену АЕС, залишається найнижчою на Оптовому ринку електроенергії (ОРЕ) серед інших виробників. Однак, потрібно враховувати, що постачання ядерного палива здійснюється з Росії та США, а відпрацьоване ядерне паливо теж відправляється до Росії. Отже, у собівартості атомної енергії необхідно враховувати вартість зняття блоків з експлуатації, а також вартість поводження з ядерними відходам та відпрацьованим паливом. Згідно з цілями Енергетичної стратегії Українидо 2035 року використання атомної енергії в структурі ЗППЕ займає найбільшу частку (25%) після природного газу(30,2%**).

  1. Четвертий енергопакет «Чиста енергія для всіх європейців»

Наприкінці 2016 року Європейська Комісія презентувала Четвертий енергопакет "Чиста енергія для всіх європейців"8, де основні питання енергетичної політики стосуються пріоритетності енергоефективності (загальноєвропейський показник 32,5% до 2030 року, з переглядом цілей до 2023 року), встановленню нових обов'язкових для ЄС цілей по ВДЕ (32% до 2030 року, з переглядом цілей до 2023 року), загальної структури ринку електроенергії та регуляторної політики, забезпечуючи кращі умови для споживача. Мова йде про створення архітектури ринку, із забезпеченням гнучкості як для виробництва, так і для споживання електричної енергії, де ціна на енергію визначається попитом (високі ціни в пікове споживання, найнижчі – в період зменшення попиту на енергію). Споживач стає мотивованим гравцем ринку, який не тільки споживає, але має можливості виробляти, зберігати та продавати електроенергію, керуючи власним енергоспоживанням та отримуючи відчутну вигоду. В умовах децентралізації енергоринку ефективно працюють енергетичні кооперативи, що являють собою об'єднання місцевих громад і підприємств для реалізації проектів екологічного і незалежного від енергокомпаній виробництва енергії.

Крім того, передбачається розвиток екологічного транспорту, де перевага надається використанню електромобілів та біопалива. В свою чергу це має зменшити викиди СО2 в транспортній сфері на 70%.

Запропоновані Європейською Комісією пропозиції "Чиста енергія для всіх європейців" спрямовані на те, щоб показати, що перехід до екологічно чистої енергії є сектором зростання майбутнього. У разі, якщо імплементація Четвертого енергопакету дозволить щорічно залучати до 177 мільярдів євро державних та приватних інвестицій, починаючи з 2021 року, це може збільшити ВВП країн ЄС на 1% щороку протягом наступного десятиліття та створити 900 тисяч нових робочих місць.

В травні 2018 року було прийнято першу частину Четвертого енергопакету, що стосується енергоефективності будівель.

В той же час Україна продовжує адаптацію законодавства до вимог Третього енергопакету. Закон України "Про енергоефективність будівель" вводить обов'язкову енергетичну сертифікацію та визначення класів будівель згідно з європейською методикою, але не враховує норми нововведеної директиви ЄС згідно з Четвертим енергопакетом.

Тому найближчим часом може виникнути необхідність у вдосконаленні прийнятих процедур енергетичної сертифікації, переймаючи кращі сучасні європейські практики.

Те саме зауваження стосується і впровадження ринку електричної енергії відповідно до законодавства, розробленого з урахуванням європейських норм, які перебувають на стадії перегляду і вдосконалення. Що стосується децентралізованої енергетики, діюче законодавство не сприяє в достатній мірі розвитку енергетичних кооперативів та впровадження проектів ВДЕ в громадах. Регуляторна політика щодо розвитку таких об'єктів ускладнена для громад в зв'язку з обов'язковим ліцензуванням та іншими процедурами, які вимагаються для участі на ринку в якості виробника електроенергії.

  1. Стрімкий розвиток технологій в світі для зниження енергоємності економік

Рівень ефективності та конкурентоспроможності економіки в усьому світі вимірюється за допомогою показника енергоємності ВВП, який визначається відношенням загальних обсягів споживання енергоресурсів відносно ВВП за певний період.

За цим показником Україна відстає більше ніж удвічі від середнього світового рівня (Рис. 21.6), а порівняно з окремими країнами: Великобританією – в 4 рази, Туреччиною – в 3,3 рази, Польщею – в 2,6 рази.

Це наслідки застосування впродовж багатьох років неефективних технологій з надмірним енергоспоживанням в промисловості, енергетичному та інших секторах економіки, а також низького рівня енергоефективності в житлово-комунальному секторі. Важливу роль відіграє пріоритетність напрямків в енергетичній політиці, де енергоефективність має посідати одне із перших місць.

Враховуючи все вищевказане, слід врахувати, що у час, коли в світі відбувається стрімкий розвиток технологій та поява нових ринкових моделей, Україна перебуває в стані незавершеної реформи в енергетиці і не встигає за сучасними змінами, які вимагають досить швидкої адаптації.

21. 3. Ключові проблеми енергетики в Україні

Сучасний стан енергетики характеризується низкою накопичених проблем. За останні чотири роки, з моменту підписання Коаліційної Угоди9, багато з них залишаються так і не вирішеними, не дивлячись на те, що прийнято значну частину відповідного базового законодавства. Основні проблеми енергетики полягають в наступному.

1. Низький рівень енергетичної незалежності та безпеки

Україна залишається імпортозалежною від енергоресурсів, в першу чергу – від імпорту природного газу. Обсяги імпортованого природного газу розподіляються для використання теплокомунальними підприємствами (ТКЕ), а також для потреб населення та інших споживачів. Імпортоване вугілля використовується генеруючими компаніями для забезпечення роботи теплових електростанцій (ТЕС і ТЕЦ). Залишається абсолютна залежність атомної енергетики від зовнішніх поставок ядерного палива, скомпонованого в ТВЕЛ10. При цьому у загальному виробництві електричної енергії теплова та атомна генерація займають левову частку – 36,7 та 51,3% відповідно.

В умовах залежності від зовнішніх енергоресурсів мають місце ризики політичного та економічного тиску на державу.

2. Високий рівень монополізації

Зберігається монопольний вплив фінансово-промислових груп в різних сферах паливно-енергетичного комплексу (ПЕК).

Нафтогазовий комплекс

Оператором газотранспортної системи України є АТ "Укртрансгаз", 100% акцій якої володіє НАК "Нафтогаз України". Дочірніми підприємствами НАК "Нафтогаз України" видобувається понад 97% нафти і газу в Україні. Одним з них є ПАТ "Укрнафта" – найбільша нафтовидобувна компанія України, видобуває понад 86% нафти, 28% газового конденсату та 16% газу від загального видобутку вуглеводнів в Україні, розробляє родовища вуглеводнів на території нафтогазоносних регіонів України. Контрольним пакетом акцій 50% + 1 акція ПАТ "Укрнафта" володіє НАК "Нафтогаз України", рештою – приватні компанії та структури11.

Газорозподільні та газопостачальні компанії, або облгази, перебувають частково у державній власності, проте є підконтрольними окремим приватним структурам12. При цьому всі газорозподільні мережі, які відносяться до державного майна, облгази використовують безоплатно та безстроково на правах господарського відання. 100% українського населення користуються послугами з розподілу та постачання цих компаній, не маючи інших альтернатив. Право обирати постачальника природного газу відповідно до ЗУ "Про ринок природного газу" для фізичних осіб має декларативний характер та не реалізоване на практиці.

Ринок електроенергії

На час перехідного періоду, пов'язаного з реформуванням ринку електроенергії, ринок працює за моделлю оптового покупця в особі ДП "Енергоринок". Виробники продають вироблену електричну енергію з різних джерел в оптовий ринок за цінами, встановленими регулятором. В залежності від різних цін виробників, на ринку формується середньозважена оптова ринкова ціна. За цією ціною постачальники купують електроенергію на оптовому ринку та здійснюють подальший її продаж споживачам.

Майже всі обласні енергокомпанії (обленерго), які володіють розподільчими електричними мережами та наразі здійснюють постачання електроенергії, перебувають у приватній власності фінансово-промислових груп13. По аналогії з газовим ринком, на практиці побутові споживачі електроенергії не мають альтернативи у виборі постачальника електроенергії, крім обленерго у відповідному регіоні.

Серед виробників електроенергії об'єкти атомної та великої гідроенергетики перебувають в державній власності. Майже всі енергогенеруючі компанії, до складу яких входять ТЕЦ і ТЕС, або так звана теплова генерація, де основним паливом є вугілля, підконтрольні одному енергохолдингу. Виробництво електроенергії об'єктами цього енергохолдингу складає понад 80% всієї виробленої електроенергії ТЕС і ТЕЦ в Україні. Енергохолдинг має вертикально інтегровану структуру, поєднуючи контроль одночасно над вуглевидобувними підприємствами, енергогенеруючими компаніями та обленерго14. Є очевидним, що в таких умовах енергохолдинг зацікавлений постачати вугілля на ТЕС і ТЕЦ підконтрольних йому компаній. При цьому, паливна складова (витрати на вугілля) в структурі тарифів ТЕС на вироблену електроенергію складає до 90%. Як правило, це призводить до цінових маніпуляцій, таких як завищення цін на паливо для збільшення тарифу на виробництво електроенергії.

Ринок вугілля

В Україні 85% загального обсягу видобутку вугілля здійснюють приватні компанії, підконтрольні одному енергохолдингу15. При цьому вугілля власного видобутку спрямовується на здійснення компаніями діяльності з виробництва електроенергії, про що зазначено вище.

В державній власності залишились в переважній більшості збиткові або нерентабельні підприємства, які забезпечують роботою мешканців невеликих міст-сателітів. Всі ці підприємства підтримуються системою дотацій, мають дебіторську заборгованість, деякі з них перебувають на межі або в стадії банкрутства. Рентабельні підприємства, цікаві для інвесторів, були приватизовані приватними структурами раніше та наразі використовуються для видобування та постачання вугілля на потреб ТЕС і ТЕЦ підконтрольних їм компаній.

Враховуючи все вищевказане, високий рівень монополізації, зокрема за рахунок високої вертикальної інтеграції, негативно впливає на розвиток енергетичних ринків в Україні. Це абсолютно не стимулює учасників ринку до конкуренції, стримує запровадження нових ринкових моделей і технологій, не сприяє підвищенню якості наданих послуг, обмежує можливості появи нових гравців на ринках. Також це в значній мірі пояснює довготривалі спроби переходу до нових ринкових моделей, які націлені на посилення конкуренції, відхід від ручного управління та повну відкритість.

Окремо слід зазначити в енергетиці має місце висока корупційна складова в галузі. За оцінкою Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), сукупний розмір збитків від злочинів, пов'язаних з діяльністю підприємств ПЕК, розслідуваних з 2016 року, становить понад 11 млрд грн** 16**.

Сфера теплопостачання

В містах України переважно зберіглася модель централізованої системи теплопостачання. Майже всі теплові мережі перебувають в комунальній власності і знаходяться у незадовільному стані: зношення досягає 80%, до 40% мереж перебувають в аварійному стані. Місцеві теплопостачальні компанії одночасно виступають і виробниками теплової енергії, і розподільними компаніями. В свою чергу це обмежує конкуренцію, оскільки на практиці інші потенційні постачальники не отримують доступ до теплових мереж таких компаній, які фактично є місцевими монополістами.

3. Відсутність збалансованості інтересів держави, учасників ринків та споживачів

Під час реформування енергетичних ринків враховуються переваги та інтереси гравців-монополістів, присутніх на ринку вже впродовж багатьох років. Допущення різного роду маніпуляцій, які зокрема впливають на формування цін на енергетичних ринках, призводять до викривлення суті реформ. Здебільшого такі дії допускаються на рівні розробки та імплементації вторинного законодавства, прийняття регуляторних рішень.

Яскравим прикладом реалізації такої політики є розрахунок ціни енергетичного вугілля за так званою формулою "Роттердам+"17 під час формування прогнозної ціни продажу електричної енергії (ОРЦ) в оптовий ринок, яка почала діяти з другого кварталу 2016 року. Таке рішення було прийняте Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП)18, що фактично привело ціну енергетичного вугілля до європейських, але без зобов'язань щодо дотримання стандартів технічної цінності та екологічних норм ЄС. Із введенням в дію нової формули, прогнозна ОРЦ щорічно підвищується, що в свою чергу призводить до збільшення тарифів на електричну енергію для непобутових споживачів19.

Надання переваги окремим учасникам ринку порушує баланс інтересів усіх інших та, як наслідок, зменшує довіру до НКРЕКП як державного регулятора в енергетиці. Крім того, слід зазначити, що регулятор є незалежним від будь-яких гілок влади у прийнятті рішень, що передбачено Законом України "Про НКРЕКП".

4. Брак дієвих ринкових механізмів

Ринок природного газу не працює повноцінно за новими правилами, передбаченими діючим законодавством України, яке розроблялося з урахуванням європейських норм20. Основні невирішені питання стосуються впровадження ринку добового балансування в газотранспортній системі України, можливостей реалізації права споживачів обирати постачальника природного газу, встановлення ринкової ціни на газ для населення.

Ринок електричної енергії перебуває в перехідному періоді до запуску нової моделі ринку з 1 липня 2019 року відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії". На час імплементації діючого законодавства досить важливими питаннями на сьогодні є підготовка всіх учасників ринку до роботи за новими правилами. Зокрема, не вирішено питання погашення дебіторської заборгованості в ДП "Енергоринок", яка утворилася за роки його функціонування за моделлю оптового покупця (або єдиного пулу), та на початок 2018 року склала 29,8 млрд гривень21. Основні причини утворення такої заборгованості – наявність перехресного субсидування через ОРЦ (дотаційні механізми). Підприємство має бути ліквідоване в зв'язку зі створенням ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку (енергобіржі).

Перехідний період є досить вразливим, оскільки на цей час зберігається ручне управління ринку через прийняття багатьох рішень регулятором (НКРЕКП).

Ринок вугілля в Україні характеризується дуже слабкою конкуренцією. Модель ринку зводиться до фактичного домінування одного гравця. Фактори відсутності прозорості та недосконалої цінової політики у вугільній галузі, які ще більше загострилися після початку проведення АТО на Донбасі, негативно впливають на конкуренцію та сприяють зміцненню монополії компаній приватно-фінансових груп.

5. Низький рівень енергоефективності

Енергоємність ВВП України в 2017 році склала 0,246 кг н.е./$2015 рік, що більше ніж удвічі вище середнього показника у світі22.

Це означає, що обсяг енергії, який використовується для виробництва одиниці товарів і послуг в Україні, досить високий і потребує вжиття заходів для скорочення енергоспоживання в різних секторах економіки, в першу чергу найбільш енергоємних.

Також тому сприяє низька енергоефективність житлового фонду та громадських будівель, високих втрат в енергомережах. Механізм субсидування в житлово-комунальному секторі не стимулює населення до енергозбереження, тому потребує перегляду. Єдиним джерелом для впровадження енергоефективних заходів є програма Уряду, що передбачає надання "теплих кредитів"23 для фізичних осіб та ОСББ за рахунок бюджетних коштів. Разом з тим, ця програма час від часу призупиняє дію через брак додаткового фінансування. Отже, фінансових інструментів для впровадження заходів, направлених на підвищення енергоефективності, недостатньо.

6. Відсутність єдиної політики галузі

Загальні проблеми сектору полягають у відсутності єдиної політики галузі. Одночасно приймаються і реалізуються рішення, які суперечать цілям один одного. Наприклад, декларація цілей у відповідності з низьковуглецевим розвитком, з посиланням на виконання Паризької угоди, і одночасна розробка рішень, пов'язаних із підтримкою вугільної (теплової) генерації.

Це також пов'язано з низькою інституційною спроможністю галузевих державних органів. Бракує чітко визначених та скоординованих дій центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), які відповідають за формування політики енергетики, енергоефективності та енергозбереження, екології, з урахуванням викликів, які постали перед державою.

Наприклад, Держенергоефективності (ДЕЕ) є найбільш активним ініціатором законодавчих змін щодо сприяння розвитку ВДЕ в Україні та реалізує відповідні заходи, поєднуючи завдання в напрямку енергоефективності та енергозбереження. Разом з тим, ДЕЕ не є органом законодавчої ініціативи. Крім того, завдання з реалізації енергетичної політики в країні покладені на Міненерговугілля, тоді як ДЕЕ, виконуючи заходи в межах цих завдань, підпорядковане іншому ЦОВВ - Мінрегіонбуду.

21.4. АНАЛІЗ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ДО 2035 РОКУ, ЗАТВЕРДЖЕНОЇ КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Енергетична стратегія України на період до 2035 року, затверджена Кабміном (надалі – ЕСУ 2035)24, передбачає три основні цілі, що увійшли до назви документу – «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». При цьому до 2035 року енергоємність ВВП має зменшитися більше ніж удвічі – до 0,13 ЗППЕ у т н.е./тис. дол. ВВП (ПКС)25.

ЕСУ 2035 визначає три етапи реалізації, де основні цілі і завдання передбачають:

Етап 1 – Реформування енергетичного сектору (до 2020 року):

  • завершення імплементації ринків електричної енергії та природного газу відповідно до вимог Третього енергетичного пакету, а також інституційної інтеграції енергетичної інфраструктури з об'єднаною газотранспортною системою Європи ENTSO-G та виконання низки заходів для синхронізації об'єднаної енергосистеми України з об'єднаною енергосистемою Європи ENTSO-E;
  • створення ринку вугілля, впроваджуючи заходи з пом'якшення соціальних та екологічних наслідків ліквідації/консервації вугільних шахт та соціальної реконверсії регіонів закриття шахт відповідно до найкращих європейських практик;
  • збільшення частки відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) до 11% в кінцевому енергоспоживанні, що складає 8% від ЗППЕ.

Етап 2 - Оптимізація та інноваційний розвиток енергетичної інфраструктури (до 2025 року):

  • технічна інтеграція енергосистеми із зоною континентальної Європи ENTSO-E в режимі експлуатації;
  • повна інтеграція газотранспортної системи з європейською ENTSO-G;
  • реалізація інвестиційних проектів у рамках Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок;
  • підвищення ефективності діючих систем централізованого теплопостачання та формування нових місцевих систем теплопостачання на основі з урахуванням потенціалу місцевих видів палива, логістики постачання, регіональної та загальнодержавної енергетичної інфраструктури;
  • запровадження механізмів залучення інвестицій для реалізації програми заміщення потужностей, що мають бути виведені з експлуатації, новою енергетичною інфраструктурою;
  • інтенсивне залучення інвестицій у сектор ВДЕ, розвиток розподіленої генерації, зокрема розробка та початок реалізації плану впровадження «розумних» енергетичних мереж (Smart Grids) та створення розгалуженої інфраструктури для розвитку електротранспорту.

Етап 3 - Забезпечення сталого розвитку (до 2035 року):

  • інноваційний розвиток енергетичного сектору й будівництво нової генерації для заміщення потужностей, що мають бути виведені з експлуатації;
  • запровадження стандартів будівництва «пасивний дім», досягнення цільових показників скорочення викидів SO2, NOx та пилу згідно з Національним планом скорочення викидів від великих спалювальних установок та запровадження в Україні системи торгівлі квотами на викиди парникових газів;
  • збільшення національного газовидобутку, зокрема нетрадиційного газу та видобутку на континентальному шельфі та у межах виключної (морської) економічної зони України;
  • збільшення частки ВДЕ у структурі ЗППЕ до 25 %.

Таким чином, до 2035 року в структурі ЗППЕ 25% займатимуть ВДЕ і 75% - викопна енергія, а саме: 30,2% - природний газ, 25% - атомна енергія; 12,5% - вугілля; 7,3% - нафтопродукти.

Основні зауваження до ЕСУ 2035

Перш за все потрібно враховувати умови, в яких реалізується прийнята енергетична стратегія, та чи вирішує вона низку накопичених проблем, які охоплюють енергетичну галузь.

Енергетична стратегія – це стратегічний документ, який, окрім цілей та завдань, повинен містити набір інструментів і джерела фінансування для їх впровадження з урахуванням основних викликів, які постали перед державою сьогодні. В першу чергу мова йде про посилення енергобезпеки держави та досягнення енергетичної незалежності. Це питання вирішується за рахунок розвитку власних енергетичних ресурсів та диверсифікації основних енергоносіїв. Важливою є оцінка енергетичного потенціалу, яка дозволить визначити спроможність забезпечувати як внутрішні потреби країни, з урахуванням потреб усіх секторів економіки, так і можливості виходу на зовнішні ринки в умовах конкуренції. Отже, наступне питання – забезпечення конкурентоспроможності.

З огляду на все вищезазначене, основними зауваженнями до ЕСУ 2035 є наступні:

1)**Питання енергетичної незалежності ЕСУ 2035 повністю не вирішується**. Так, умовно передбачається збільшення газовидобутку, але відповідно до Ключових показників ефективності ЕСУ 2035 у часі (Додаток 1 до ЕСУ, Таблиця А.1), залишається показник імпортозалежності, який з 2020 року складатиме менше 50%, а на період 2025-2035 років запланований на рівні менше 33%. Тобто обсяги імпортованих енергоресурсів поступово зменшуватимуться, але країна продовжуватиме їх імпорт в довгостроковій перспективі. При цьому стратегія з реалізації можливостей по виходу на зовнішні ринки залишається під питанням.

2) Відсутній галузевий аналіз та прогнозні сценарії розвитку економіки. Потрібно розуміти потреби в енергетичних ресурсах кожного сектору, з урахуванням його розвитку у довгостроковій перспективі. Важливо, що однією з основних цілей ЕСУ 2035 задекларовано зниження енергоємності економіки більше ніж удвічі до 2035 року. Разом з тим, для досягнення такого показника необхідно визначити енергоємність кожної галузі економіки, з урахуванням перспективних змін в енергоспоживанні. Для цього необхідно прогнозувати попит енергоспоживання, враховуючи розвиток різних секторів економіки, запровадження нових технологій у промисловості та в побуті. Для зниження енергоємності, одночасно визначити обсяги скорочення енергоспоживання в секторах економіки для досягнення задекларованих цілей щодо зниження енергоємності. Такий аналіз дозволить визначити потребу у розвитку різних видів енергоресурсів у довгостроковій перспективі (на 5, 10 чи більше років). Тут важливо розглянути сценарій забезпечення потреб економіки внутрішніми джерелами енергії. В свою чергу це дозволить визначити пріоритетність та обсяги розвитку власних енергоресурсів, таких як природний газ, вугілля, нафта, всі види ВДЕ та ін., в перспективі до 2035 року. Виходячи з таких даних, та з врахуванням оцінки прогнозованого енергоспоживання в різних секторах економіки, буде можливість спрогнозувати баланси енергоресурсів по роках, які б враховували обсяги видобутку/ виробництва, відпуску (споживання, експорту), імпорту кожного виду паливно-енергетичних ресурсів: природного газу, електроенергії, вугілля, нафти. Такі прогнози дозволять визначитися у спроможності самозабезпечення тими чи іншими ресурсами у довгостроковій перспективі та приймати рішення щодо подальшого їх розвитку.

3) По сфері ВДЕ задекларовані досить амбіційні цілі. Разом з тим, відсутні конкретні заходи для розвитку різних напрямків ВДЕ для досягнення відповідних цілей.

Для подальшого розвитку потужностей вітрової та сонячної енергетики порівняно великої потужності, необхідно вирішити питання цінового навантаження на енергоринок в зв'язку з високими "зеленими" тарифами порівняно з цінами на електроенергію, вироблену з традиційних джерел, та технічної спроможності енергосистеми приймати "зелену" енергію без обмежень. В перспективі можуть бути прийняті відповідні законодавчі зміни26. При цьому слід зауважити, що у разі прийняття недосконалого механізму ціноутворення на електроенергію, вироблену такими об'єктами, це може негативно вплинути на досягнення цілей ЕСУ 2035 по збільшенню частки ВДЕ в енергобалансі, які домінують у міксі ВДЕ. Завдання полягає у розвитку ВДЕ в умовах роботи на ринку електроенергії за новими правилами, які вступають в дію з 1 липня 2019 року, за підтримки держави. При цьому має забезпечуватися баланс інтересів усіх учасників: споживача, держави, інвестора.

Відсутні конкретні заходи по розвитку децентралізованої енергетики, що має потенціал в громадах, ОСББ, приватних домогосподарствах.

4)**Не розглядається потенціал використання відходів сміттєзвалищ**, що можуть бути використаними для отримання електричної і теплової енергії. За даними Держенергоефективності, з 10 млн тон сміття, що потрапляє на полігони сміттєзвалищ, можна виробляти 3,5 млн Гкал теплової енергії та 1,2 млрд кВт*год електроенергії у рік, а у результаті отримати потенціал заміщення газу до 1 млрд м3 щорічно. Це може стати частиною стратегії поводження з відходами в Україні.

З огляду на вищевказані зауваження, досягнення багатьох цілей можливо теоретично, оскільки вони носять більше декларативний характер. В цілому ЕСУ 2035 може бути реалізована, за умови перегляду та уточнення окремих цілей, з визначенням відповідних заходів для їх досягнення.

21.5. ОСНОВНІ ЦІЛІ ТА СИСТЕМА ЗАХОДІВ

НОВОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Перегляд та доповнення стратегічних цілей ЕСУ 2035, із збереженням поетапності реалізації (в 3 етапи), враховує міжнародні зобов'язання України, світові тенденції розвитку енергетики, а також проблеми галузі, розглянуті вище.

Основні стратегічні цілі:

Основна ціль 1 - Енергетична незалежність та енергобезпека

Розвиток власних джерел енергетичних ресурсів, збільшуючи їх обсяг для досягнення самодостатності у забезпеченні потреб економіки. Поступовий перехід до повної відмови від імпорту енергоресурсів (прогноз - до 2035 року). Повний цикл виробництва ядерної енергії в Україні (прогноз – до 2035 року). Забезпечити технічну можливість отримувати електроенергію з ЄС.

Основна ціль 2 - Енергетика працює на розвиток економіки

Функціонування енергетики забезпечує сталий розвиток економіки держави. Стратегічне планування (розробка планів реалізації стратегічних цілей) проводиться з урахуванням подальшої трансформації економіки в напрямку від сировинної до моделі інноваційного розвитку. Застосовуються принципи циркулярної економіки: використання ВДЕ, енергоефективність, переробка вторинної сировини (відходів).

Основна ціль 3 – Конкурентоспроможні енергетичні ринки

Відмова від збереження застарілих моделей управління в галузі та модернізація генеруючих потужностей, що не відповідають новим сучасним стандартам (екологія, безпека енергопостачання тощо). Впровадження інклюзивних ринкових моделей, застосування інноваційних технологій та інтеграція до загальноєвропейських ринків.

Реалізація основних стратегічних цілей передбачає виконання цілей і завдань, наведених нижче. Для виконання кожної цілі визначені відповідні заходи та інструменти, реалізація яких зокрема полягає у завершенні розпочатих реформ з імплементації вимог Третього енергетичного пакету ЄС. В свою чергу це дозволить забезпечити інтеграцію ринків електроенергії та природного газу до загальноєвропейських та розвиватися згідно з філософією Четвертого енергетичного пакету "Чиста енергія для всіх європейців". Після реалізації зазначеного, пропонується доповнення та/або перегляд цілей (прогноз - в 2023 році) з метою повної імплементації вимог Четвертого енергетичного пакету ЄС, з урахуванням динаміки та тенденцій розвитку енергетики в світі.

Цілі та завдання для реалізації стратегії:

Ціль 1 - Збільшення використання ВДЕ

Виконання цілі по збільшенню використання ВДЕ дозволяє вирішувати одночасно питання екологічної, кліматичної політики та енергоефективності, враховуючи міжнародні зобов'язання і світові тенденції розвитку енергетики. Цією ціллю також передбачено розвиток різних категорій проектів ВДЕ – від малої генерації до промислових масштабів.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 1:

1) Розробка Національного плану дій (НПД) з розвитку ВДЕ на період до 2035 року, з проміжним переглядом цілей в 2025 році, як це передбачає європейська практика.

Діючий НПД з розвитку ВДЕ встановлює цілі лише до 2020 року, а отже, потребує перегляду. Довгострокове планування сприяє підвищенню інвестиційної привабливості усього сектору.

В оновленому НПД визначити диференціацію різних виробників електроенергії з ВДЕ за потужністю об'єктів – малої, середньої та великої генерації. Зокрема, така диференціація має визначатися на основі результатів оцінки впливу на ціну електроенергії для кінцевого споживача, а також на функціонування Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. В свою чергу це дозволить об'єктивно стимулювати розвиток різних сегментів ринку ВДЕ, із встановленням чітких цілей по кожному з них та розробкою необхідних інструментів державної підтримки. Наприклад, розвиток об'єктів малої генерації сприяє децентралізації енергетичного ринку. Створення умов для розвитку цього напрямку потребує визначення його потенційних учасників, для яких мають розроблятися спрощені правила порівняно з об'єктами великої генерації (в промислових масштабах).

Розроблений НПД затверджується розпорядженням КМУ.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля, Держенергоефективності

2)**Впровадження аукціонів **для великих об'єктів сонячної і вітрової генерації , з урахуванням основних принципів:

  • Дія механізму аукціонів розповсюджується виключно на об'єкти великої вітрової і сонячної генерації нового будівництва. Для об'єктів, яким встановлено "зелений" тариф на електроенергію раніше (до введення в дію аукціонів), процедури аукціонів не застосовуються.
  • Перехід на нові умови має бути поступовим та прогнозованим, щоб сектор ВДЕ залишався інвестиційно привабливим.
  • Річні квоти державної підтримки (обсяг потужності об'єктів) мають бути регіональними, з урахуванням особливостей роботи енергосистеми у відповідному регіоні з точки зору умов балансування, наявності профіциту чи дефіциту потужностей.
  • Гранична ціна аукціону встановлюється на рівні "зеленого" тарифу на дату проведення аукціону.

Надання державної підтримки різним об'єктам ВДЕ через аукціони передбачають впровадження конкурентних процедур відповідно до Керівних принципів ЄС щодо державної допомоги для захисту навколишнього середовища та енергетики "Environmental and Energy Aid Guidelines 2014-2020". Впровадження аукціонів для великих об'єктів сонячної і вітрової генерації в Україні дозволить забезпечити їх розвиток в різних регіонах (а не в переважній кількості в місцях найбільшого потенціалу цих видів джерел), що сприятиме сталій та надійній роботі ОЕС України.

Розрахунок та подальший перегляд річних квот дозволить заздалегідь спрогнозувати основні заходи та попередні витрати, пов'язані з балансуванням (підтриманням резервних потужностей, диспетчеризацією), що особливо актуально в межах функціонування майбутньої моделі ринку відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії". Крім того, під час балансування необхідно враховувати пріоритетність чистої енергії, тобто максимальне використання потужностей генеруючих об'єктів, альтернативних вугільній генерації (наприклад, гідроенергетика).

Перегляд механізму державної підтримки на заміну "зелених" тарифів також пов'язаний з тенденцією здешевлення технологій виробництва електроенергії з ВДЕ, особливо це стосується сонячних проектів. Конкурентні процедури через аукціони дозволять привести ціну на таку електроенергію у відповідності з реальними витратами проектів, забезпечуючи баланс інтересів виробника, держави, споживачів та інших учасників ринку.

Основні засади і принципи щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії великими об'єктами сонячної і вітрової генерації розробляються у вигляді законодавчих ініціатив, з подальшою реєстрацією проекту закону у Верховній Раді. Основні зміни стосуються Закону України "Про ринок електричної енергії". Процедура проведення аукціонів розробляється відповідно до прийнятого законодавства.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Мінекономрозвитку, Міненерговугілля, НКРЕКП, Держенергоефективності.

3) Спрощення процедур для виробників електроенергії з ВДЕ середньої та малої потужності.

Для об'єктів ВДЕ середньої і малої потужності, які виробляють електроенергію в першу чергу для забезпечення власних потреб підприємств, громад чи фізичних осіб-підприємців, передбачити умови продажу надлишків такої енергії (загальний обсяг виробництва за різницею обсягів власного споживання) відповідно до положень порядку, встановленого діючим законодавством для приватних домогосподарств, які виробляють електроенергію сонячними та вітровими електростанціями потужністю до 30 кВт. В свою чергу це значно спрощує розвиток таких об'єктів, звільняючи від обов'язкового ліцензування та затвердження "зеленого" тарифу в НКРЕКП, отримання статусу члена ОРЕ та укладання договірних стосунків з енергоринком. Приєднання таких об'єктів передбачити відповідним порядком, як це передбачено для приватних домогосподарств, що на практиці відбувається значно простіше порівняно з приєднанням інших об'єктів будівництва до мереж. Розрахунки за відпуск надлишків електроенергії в мережу здійснюється між споживачем та відповідною енергокомпанією (обленерго).

Для ОСББ та юридичних осіб зі статусом неприбутковості також передбачити умови продажу надлишків виробленої електроенергії об'єктами ВДЕ за вищевказаною спрощеною процедурою, а також врегулювати питання щодо оподаткування доходів, отриманих від продажу електроенергії у відповідності з податковим законодавством. Сплата податку від продажу призводить до втрати статусу неприбутковості, що стримує розвиток об'єктів ВДЕ такими ОСББ чи юридичними особами. В той же час цей сектор має досить високий потенціал для децентралізованої енергетики. В Україні зареєстровано понад 27 тисяч ОСББ.

Передбачається розробка відповідних законодавчих ініціатив, з подальшою реєстрацією проекту закону у Верховній Раді. Основні зміни стосуються Закону України "Про ринок електричної енергії". Порядок продажу надлишків електроенергії для вищевказаних виробників може розроблятися окремо, або шляхом внесення змін до діючого Порядку продажу, обліку та розрахунків за електричну енергію, що вироблена з енергії сонячного випромінювання об'єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватних домогосподарств, затвердженого постановою НКРЕКП від 27.02.2014 № 170.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: НКРЕКП, Мінекономрозвитку, Міненерговугілля.

Ціль 2 - Формування інклюзивних енергетичних ринків

Побудова сучасних моделей ринків передбачає для всіх учасників відкритий організаційний і технічний доступ, а також розвиток інновацій. На ринку має формуватися ціна, збалансована попитом та пропозицією. При цьому відсутні механізми дотацій та субсидування.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 2:

Ринок електричної енергії

1)**Впровадження повномасштабного ринку електроенергії**: ринок двосторонніх договорів, ринок на добу наперед та внутрішньодобовий ринок, балансуючий ринок, ринок допоміжних послуг (далі – новий ринок електричної енергії).

Відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії", одночасне впровадження всіх сегментів нового ринку передбачається з 1 липня 2019 року. Вчасний запуск та ефективна робота ринку на початку залежить від реалізації ряду заходів, в тому числі пов'язаних з підготовкою самих учасників ринку. В той же час, зведений план-графік заходів Координаційного центру із забезпечення запровадження нового ринку електричної енергії (далі – КЦ) вказує на порушення термінів, встановлених Законом, по заходах, більшість з яких стосуються вимог щодо підготовки НЕК "Укренерго" до виконання функцій оператора системи передачі (ОСП), від чого безпосередньо залежить інтеграція ринку електричної енергії України до регіональних енергетичних ринків, з наступним входженням до загальноєвропейського енергетичного ринку. Тому необхідно прискорити виконання наступних заходів на виконання вимог Закону:

  • проведення корпоратизації НЕК "Укренерго" шляхом перетворення в акціонерне товариство, 100% акцій якого належить державі (розпорядження КМУ від 22.11.2017 № 829-р);
  • сертифікація ОСП та одночасне розмежування повноважень щодо управління ОСП та активами у виробництві електроенергії (анбандлінг; в даному випадку передача НАЕК "Енергоатом" та "Укргідроенерго" від Міненерговугілля іншим ЦОВВ).

Наступні завдання для НЕК "Укренерго" – стати членом Європейської мережі операторів системи передачі електроенергії (ENTSO-E) та подальша синхронізація ОЕС України з енергетичною системою континентальної Європи. На сьогодні з європейською енергосистемою синхронізований тільки Бурштинський енергоострів, який відключений від ОЕС України. В той же час ОЕС України має електричні зв'язки з енергосистемами Росії, Білорусі, Молдови.

Механізм розділення (анбандлінгу) вимагається для всіх учасників ринку, в тому числі обленерго: розмежування видів діяльності з постачання, розподілу та виробництва електричної енергії. Новий ринок сприяє появі нових постачальників, які не обмежені у доступі до мереж оператора системи розподілу. Це створює передумови для формування конкурентного ринку, де забезпечується можливість споживачу реалізувати право обирати постачальника.

2)**Застосування стимулюючого тарифоутворення** як основного інструменту залучення інвестицій для оновлення електричних мереж та впровадження інноваційних технологій.

Стимулююче регулювання впроваджено:

  • у сферіпередачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами (постанова НКРЕКП від 27.07.2017 № 973);
  • у сфері розподілу електричної енергії (постанова НКРЕКП № 972 від 27 липня 2017).

У механізм стимулювання в сфері розподілу електроенергії (RAB-регулювання) закладається дохідність для розподільних компаній (обленерго) на нову (інвестиції в нові активи) та стару (наявні активи компаній) базу на однаковому рівні - 12,5% річних. Даний принцип має бути переглянутим, оскільки амортизація наявних активів компаній вже частково або повністю врахована в тарифах минулих періодів, тому норма доходності для старої бази має бути нижчою в порівнянні з новою.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: НКРЕКП, Мінекономрозвитку, Міненерговугілля (НЕК "Укренерго" – в частині виконання завдань для забезпечення функціонування ОСП).

3) Забезпечення умов для створення енергетичних кооперативів

Для забезпечення сприятливих умов створення та стимулювання подальшого розвитку енергетичних кооперативів в Україні на законодавчому рівні:

  • узгодити норми діючого законодавства в частині регулювання діяльності кооперативів, зокрема, визначити поняття, мету та основні виді діяльності енергетичного кооперативу;
  • передбачити можливість розміщення об'єктів ВДЕ, що перебувають у власності чи користуванні енергетичних кооперативів, на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення;
  • забезпечити спрощення процедур для енергетичних кооперативів в частині ліцензування та встановлення "зелених" тарифів на електроенергію, що виробляється малими об'єктами ВДЕ з подальшим відпуском надлишків енергії в зовнішню мережу;
  • державне стимулювання розвитку об'єктів ВДЕ для власних потреб у тепловій енергії енергетичних кооперативів за рахунок компенсації частини вартості будівництва теплових мереж та встановлення генеруючого обладнання.

Основні зміни стосуються Законів України "Про ринок електричної енергії", "Про кооперацію", "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів", Земельного кодексу України.

Надання державної допомоги в частині стимулювання розвитку об'єктів ВДЕ для власних потреб у тепловій енергії передбачити через роботу Фонду енергоефективності за рахунок відшкодування частини вартості відповідних заходів (на прикладі програми "теплих кредитів"). Засади функціонування Фонду передбачені Законом України "Про Фонд енергоефективності".

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: НКРЕКП, Міненерговугілля, Мінрегіонбуд, Мінекономрозвитку, Держенергоефективності.

Ринок природного газу

Завершення реформування ринку природного газу відповідно до Закону України "Про ринок електроенергії", а саме:

1) Реструктуризація "НАК Нафтогаз" з метою розділення (анбандлінгу) на дві окремі компанії з транспортування та зберігання природного газу, як того вимагає діюче законодавство, з урахуванням норм Третього енергетичного пакету ЄС.

2) Впровадження ринку добового балансування в газотранспортній системі України для забезпечення повноцінної роботи ринку.

Оператору газотранспортної системи (в особі АТ "Укртрансгаз") створити та забезпечити функціонування інформаційної платформи "комерційне балансування" (зокрема, визначення фінансового забезпечення, подання номінацій/реномінацій, проведення алокацій, визначення небалансів, визначення плати за нейтральність). Зазначена вимога передбачена постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1437, з метою гармонізації правил балансування з нормами ЄС, усунення перешкод для транскордонної торгівлі природним газом і формування прозорої процедури подачі і створення прозорих механізмів розгляду планів розвитку газотранспортної системи України.

3) Вдосконалення процедур зміни постачальника природного газу споживачами, що потребує внесення відповідних змін до підзаконних нормативно-правових актів (Правила постачання природного газу, постанова НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496), з метою усунення неузгоджень стосовно умов та термінів зміни постачальника. Така прогалина, допущена на рівні вторинного законодавства, обмежує конкуренцію на внутрішньому ринку природного газу.

В свою чергу встановлення ринкової ціни на газ для населення має місце тільки після того, коли норма вибору постачальника запрацює на практиці для споживача, за наявності конкуренції на ринку та після впровадження ринку добового балансування, а також за умови забезпечення потреб споживачів газом власного видобутку.

Враховуючи той факт, що серед імпортованих енергоресурсів найбільше Україна є залежною від природного газу, передбачити заходи для посилення конкуренції у сфері газовидобутку. Тому потребує перегляду механізм щодо конкурентного розподілу ліцензій на розробку газових родовищ. В свою чергу сприяння розвитку власного газовидобутку важливе в контексті позбавлення залежності від імпортованих енергоносіїв та досягнення енергетичної незалежності.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: НКРЕКП, Міненерговугілля ("НАК Нафтогаз" – в частині виконання заходів з реструктуризації компанії).

Ринок вугілля

Для створення конкурентного ринку вугілля в Україні передбачити виконання наступних заходів:

1) Забезпечити формування прозорих цін на вугілля за рахунок:

  • запровадження біржової торгівлі вугіллям, з урахуванням його технологічної цінності, екологічної прийнятності;
  • оптимізації державної підтримки вугледобувних підприємств з поступовим її припиненням.

2) Вирішити питання подальшого функціонування державних вугледобувних підприємств:

  • ліквідувати безперспективні та збиткові підприємства;
  • забезпечити консервацію збиткових підприємств, які мають ознаки інвестиційної привабливості для потенційних інвесторів;
  • забезпечити функціонування та сталий розвиток рентабельних шахт, якщо такі є в наявності.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля, Мінекономрозвитку.

Сфера теплопостачання

1) Застосування стимулюючого регулювання як основного інструменту залучення інвестицій для оновлення теплових мереж.

Стимулююче регулювання у сфері теплопостачання запроваджено постановами НКРЕКП від 27.07.2017 № 964, 965, 966, 967.

2) Впровадження конкурентного ринку теплопостачання.

Створити умови для впровадження конкурентного ринку теплопостачання за рахунок виконання наступних заходів:

  • переглянути систему розрахунків за субсидіями і пільгами; ліквідувати клірингові розрахунки між учасниками ринку;
  • запровадити умову розділення видів діяльності з виробництва, постачання та розподілу теплової енергії (анбандлінг);
  • забезпечити відкритий доступ до теплових мереж та визначити чіткі правила приєднання.

Концепція реалізації державної політики у сфері теплопостачання схвалена розпорядженням КМУ від 18.08.2017 № 569-р.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля, Мінекономрозвитку. Мінфін, Мінрегіонбуд, Держенергоефективності, НКРЕКП.

Ціль 3 – Декарбонізація енергетики

Зменшення викидів СО2 у секторі виробництва енергії.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 3:

Посилення вимог екологічного оподаткуваннявідповідно до європейських норм.

З урахуванням досвіду ЄС, дієвість екологічних податків за забруднення полягає у високих ставках, які мотивують підприємства до виконання заходів з охорони довкілля та енергоефективності.

Для довідки: вуглецевий податок в 2017 році в різних країнах світу, в євро/тонна СО2: Швеція – 140, Фінляндії – від 69 до 73, Норвегія – від 4 до 56, Данія – 27, Великобританія – 24, Японія – 3, Польща – близько 1, Україна – 0,01 (за даними World Bank, Ecofys and Vivid Economics, 2017. State and Trends of Carbon Pricing 2017 (November), by World Bank, Washington, DC).

Порівнюючи з наведеними даними, найменший вуглецевий податок в Польщі, від якого Україна відстає на порядок. Зокрема це пояснюється тим, що політика стимулювання енергогенеруючих підприємств до зменшення викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин в Україні є досить неефективною. Впродовж трьох років відбулося незначене щорічне підвищення ставок податку – всього лише на 0,04 грн :

Податковий кодекс України в редакції станом на 01.01.2016Податковий кодекс України в редакції станом на 01.03.2017Податковий кодекс України в редакції станом на 01.01.2018
243.4. Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,33 гривні за 1 тонну.243.4. Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,37 гривні за 1 тонну.243.4. Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,41 гривні за 1 тонну.

Враховуючи вищевказане, підвищити ставку вуглецевого податку, з наближенням до рівня Польщі, тобто в межах – 27-32 грн за 1 тонну СО2.

Передбачається розробка відповідних законодавчих ініціатив, з подальшою реєстрацією проекту закону у Верховній Раді. Основні зміни стосуються Податкового кодексу України.

Ціль 4 – Ефективне використання ресурсів

Ефективне використання відходів в якості енергетичного ресурсу для виробництва електричної та теплової енергії.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 4:

Розробка та впровадження заходів для стимулювання розвитку сміттєпереробки, з одночасним дотриманням цілей та завдань Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року (схвалено розпорядженням КМУ від 08.11.2017 № 820-р), що передбачає зниження рівня захоронення побутових відходів з 95% до 30%, а також загального обсягу відходів, які підлягають захороненню, з 50% до 35%.

В свою чергу зменшення обсягу відходів є ключовим шляхом скорочення викидів від цього сектору в ЄС, де стратегія циркулярної економіки передбачає до 2030 року спільну для країн-членів ЄС ціль із переробки 65% муніципальних відходів та захоронення на полігонах не більше 10% відходів. Викиди від спалення відходів в 15 країнах ЄС зросли до 9 млн тонн СО2 на рік.

В концепції реалізації моделі поводження з відходами в Україні передбачити основні стимулюючі інструменти: розширена відповідальність виробника (РВВ) (відповідальність за переробку та утилізацію своєї продукції після її споживання) та стимулюючих тарифів на виробництво електричної і теплової енергії.

В свою чергу впровадження стимулюючих тарифів можливе за наступних умов:

  • впровадження системи моніторингу поводження з відходами, яка унеможливлює переробку відходів, що не підлягають спалюванню (в першу чергу небезпечні відходи) з метою виробництва енергії;
  • використання відходів, які можуть використовуватися в якості вторинної сировини, з метою виробництва енергії забороняється.

Передбачається розробка відповідних законодавчих ініціатив, з подальшою реєстрацією проекту закону у Верховній Раді. Основні зміни для введення стимулюючих тарифів на виробництво електричної теплової енергії з відходів стосуються Законів України "Про відходи", "Про альтернативні види палива", "Про альтернативні джерела енергії", "Про ринок електричної енергії".

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля, НКРЕКП, Держенергоефективності.

Ціль 5 – Підвищення енергоефективності

Зменшення енергоспоживання за рахунок впровадження заходів з підвищення енергоефективності, облік та моніторинг використання енергоресурсів.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 5:

1) Імплементація Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який в свою чергу передбачає впровадження комерційного обліку у сферах тепло- та водопостачання.

2) Запровадження системи енергетичного менеджменту та моніторингу споживання енергетичних ресурсів на місцевому рівні, зокрема в бюджетних установах.

3) Використання ЕСКО-механізму як вже діючого інструменту для фінансування проектів енергоефективності в житловій сфері та для бюджетних установ.

4) Монетизація субсидій, яка полягає у наданні адресної допомоги громадянам, на заміну системи субсидій на житлово-комунальні послуги, яка не стимулює споживача до зменшення енергоспоживання та енергоефективності. Потребується планування державного бюджету з урахуванням достатності коштів для забезпечення відповідних виплат.

5) Розробка та реалізація програм державної підтримки проектів енергоефективності на прикладі програми Уряду "теплих кредитів", для чого:

  • забезпечити роботу Фонду енергоефективності відповідно до Закону України "Про Фонд енергоефективності";
  • визначити перелік заходів і програм Фонду, а також роботу механізму часткової компенсації витрат чи пільгового кредитування за проектами енергоефективності, з подальшим доведенням інформації до органів місцевого самоврядування;
  • розробити програми підтримки проектів енергоефективності у відповідності з програмами Фонду на місцях в кожному регіоні.

6) Енергетична освіта – розробка та впровадження освітніх програм для різних аудиторій з метою підвищення обізнаності та свідомості громадян щодо розумного використання енергоресурсів, екологічних та кліматичних наслідків надмірного енергоспоживання та використання викопних палив. Програми спрямовані на виховання енергоефективної поведінки громадян. Також передбачити заходи з підвищення обізнаності споживачів щодо реалізації їх прав та можливостей на енергетичних ринках. В такий спосіб здійснюється підготовка споживачів як учасників ринку в умовах подальшого розвитку згідно з філософією Четвертого енергопакету ЄС, зокрема: одночасне виробництво, споживання, накопичення, продаж електроенергії на ринку, перевага у використанні ВДЕ для електро- та теплозабезпечення, а також на транспорті.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мінрегіонбуд, НКРЕКП, Держенергоефективності.

Ціль 6 – Єдина політика

Координація дій ЦОВВ з реалізації енергетичної політики в межах стратегічних завдань держави, із закріпленням відповідальності та ролі кожного.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 6:

За формування та реалізацію енергетичної політики відповідає Міненерговугілля. Завдання, пов'язані з виконанням заходів для досягнення цілей Енергостратегії, які виконуються іншими ЦОВВ, узгоджуються та координуються Міненерговугілля з метою забезпечення єдиної політики в галузі.

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля (НКРЕКП, Мінрегіонбуд, Держенергоефективності – за необхідності).

Ціль 7– Інформаційна прозорість

Відкриті дані про прозоре функціонування енергетики.

Основні заходи та інструменти для виконання Цілі 7:

Відкритість галузі забезпечується в першу чергу за рахунок оприлюднення даних, які стосуються діяльності різних її секторів. Запроваджується практика щодо консолідованого та змістовного оприлюднення інформації, яке в цілому дозоляє визначити стан енергетики за поточні періоди: видобуток природного газу, нафти і вугілля, виробництво теплової і електричної енергії, постачання, споживання, експорт та імпорт всіх видів енергетичних ресурсів. Визначається відповідальний ЦОВВ за зведення та оприлюднення зведених даних (з визначеним переліком) на інформаційному веб-ресурсі у встановлені терміни, що закріплюється законодавчо.

Така ініціатива пов'язана з розбіжністю багатьох даних по різних сегментах енергетичних ринків, які оприлюднюються (дублюються) одночасно різними ЦОВВ. Також слід зазначити, що Державна служба статистики України оприлюднює дані про стан справ в галузі тільки за минулі періоди з інтервалом двох років (станом на кінець 2018 року доступна інформація за 2016 рік).

Розробники/ Відповідальні ЦОВВ: Міненерговугілля, НКРЕКП, Держенергоефективності (Державна служба статистики України – при необхідності).