21.1. Міжнародні зобов'язання України в енергетичній сфері

Україна є членом Європейського Енергетичного Співтовариства (надалі – ЄЕС), підписала Угоду про асоціацію з ЄСта фактично стала асоційованим членом ЄС в частині енергоспівробітництва. На виконання зобов'язань з приведення законодавства до вимог Третього енергетичного пакету, прийняті базові закони1, які повинні забезпечити вимоги щодо безпечного, конкурентного та надійного постачання газу та електроенергії, де в основі розвитку енергетичних ринків – інтереси споживачів.

Прийняте законодавство формально враховує необхідні зміни, але на практиці не забезпечує роботу ринків з дотриманням одночасно всіх основних вимог, оскільки залишається низка невирішених проблем, що стримують розвиток конкуренції, основною з яких є висока монополізація.

Приєднавшись до Паризької кліматичної угоди, Україна озвучила ціль із скорочення викидів парникових газів на 40% до 2030 року відносно рівня викидів 1990 року. Одночасно питання екологічної політики передбачені низкою європейських директив, в тому числі щодо отримання енергії з відновлюваних джерел.

В цьому напрямку схвалено різні нормативно-правові акти2, які, зокрема, визначають цілі розвитку ВДЕ на рівні 8% у загальному первинному енергопостачанні (ЗППЕ)**3(або 11% в кінцевому енергоспоживанні)до 2020 року , зі збільшенням до 25 % до 2035 року**.

Основним інструментом стимулювання розвитку відновлюваної енергетики в Україні є "зелений" тариф, який встановлюється на електроенергію, вироблену з ВДЕ до 2030 року, з прив'язкою до євро, та зобов'язання викупу такої електроенергії у повному обсязі. Разом з тим, майже за десять років введено 1 643,4 МВт потужностей ВДЕ , частка яких у загальному виробництві електричної енергії складає всього лише 1,9%** 4(Рис. 21.1). З них найбільше розвиваються потужностівітрових та сонячних електростанцій , які складають 89%** від загальної потужності ВДЕ (Рис. 21.1), що відповідає світовим тенденціям.


2 Підтримано0 Поправок