11. Розвиток агропромислового виробництва та оптимальна модель ринку сільськогосподарської землі

9. Розвиток агропромислового виробництва та оптимальна модель ринку сільськогосподарської землі

РОЗДІЛ 23.ЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ

І. Аналіз стану та динаміки земельного фонду України.

Історично родючі ґрунти України впродовж століть були найбільшим багатством нації, адже дозволяли забезпечити продовольством всі державні утворення, які в різні часи існували на території нашої держави. Наявність родючих ґрунтів разом із сприятливими кліматичними умовами дозволили Київській Русі стати невід'ємною частиною торговельних шляхів «Із варяг у греки» та Шовкового шляху, Запорізькій Січі – однією із перших в світі демократичною республікою фермерського типу, Українській РСР – житницею Радянського Союзу.

Однак, незважаючи на історію українського землеробства та сільського господарства, за двадцять сім років незалежності Україна, маючи всі необхідні ресурси, не змогла стати повноцінним конкурентоздатним гравцем на світових ринках продовольчих товарів. Головними причинами цього є відсутність ефективної стратегії розвитку економіки, неефективна державна політика в сфері сільського господарства, перманентні фінансово-економічні кризи, кланово-олігархічний уклад економіки а також неефективна зміна структури земельного фонду та зміна форм власності на земельні ресурси України. Не сприяли цьому і надання права на довгострокову оренду землі та діяльність потужних агрохолдингів. Так, впродовж років незалежності структура земельного фонду України зазнала певних змін, більшість з яких є негативними: обсяг сільськогосподарських угідь зменшився на 522,5 тис. га, а виснаженість ґрунтів зростає з кожним роком.

Окрім цього, зменшилися обсяги земель багаторічних насаджень, відкритих земель з особливим рослинним покриттям, водночас суттєво зросли забудовані землі, що свідчить про зміну цільового призначення земель, оскільки землі сільськогосподарського призначення з 1990 року зменшувалися в середньому на 36 тис. га щороку.

Україна займає четверте місце в світі за обсягом сільськогосподарських угідь з розрахунку на одного жителя, а за обсягом ріллі на одного жителя – друге місце. Однак наведенні показники свідчать не лише про забезпеченість великими обсягами землі всіх жителів країни та про достатність сільськогосподарських угідь для розвитку сімейного фермерства, а й про відсутність резервів для росту, адже тільки в Україні та Фінляндії з числа наведених країн обсяги ріллі з розрахунку на одного жителя, на 0,02% є меншим, ніж обсяг сільського господарських угідь. Це свідчить про велику навантаженість на ґрунти та про необхідність розробки і реалізації державних програм з охорони ґрунтів.

В цілому в сфері використання сільськогосподарських угідь в Україні можемо констатувати наявність таких системних проблем:

А) Висока частка приватної власності на землю та тіньовий обіг землі

Земельна реформа в Україні була започаткована у березні 1991 року прийняттям Земельного Кодексу України (нова редакція була прийнята в 1992 році), яким було врегульовано напрями реформування монопольного права держави на землю та визначені три форми власності: державну, колективну та приватну. В результаті проведення земельної реформи в Україні було сформовано основи нових земельних відносин та нового земельного устрою, який передбачав поступову передачу державної та колективної власності на землю в приватну власність, що впродовж кількох наступних років призвело до суттєвих змін у структурі власності земельного фонду.

Впродовж 10 років з початку земельної реформи частка приватної власності на землю досягла 50%, а станом на 1.01.2016 року ця частка становила 52,1%, або 31442,7 тис. га від загальної площі земель України. Однак, аналізуючи структуру розподілу земельної площі сільськогосподарських угідь між сільськогосподарськими підприємствами можна зробити висновок, що державним підприємствам належить тільки 2% площі земель сільськогосподарського призначення, приватні підприємства займають 46%, громадянам належить 37% та 15% іншим користувачам.

В цілому із 10,4 млн. га сільськогосподарських земель у державній власності, більше ½ перебувають в оренді, переважно довгостроковій, інша частина знаходиться у постійному користуванні державних підприємств і відомств. Правова неврегулюваність питань землеустрою та високий рівень корупції призводять до того, що частина державних земель розкрадається через її відведення на підставних осіб за тіньовими схемами, нелегально передається в оренду (спільний обробіток тощо) або в довгострокову оренду без проведення аукціону, за наднизькими ставками. Згідно з останніми оцінками потенційні обсяги тіньового обігу сільськогосподарських земель в Україні складають 12 млн. га. Одним із негативних наслідків цього процесу є те, що через занижений розмір орендної плати на передані в оренду землі місцеві бюджети щороку втрачають більше 1,5 млрд. грн.

Діюча на сьогодні структура розподілу земельної площі сільськогосподарських угідь в умовах неефективної судової системи, відсутності ефективного контролю держави за використанням ґрунтів, недоступності кредитних ресурсів для організації фермерських та сімейних господарств може призвести до негативних наслідків для родючих українських чорноземів при їх захопленні великими корпораціями, метою яких є максимізація прибутку за мізерних затрат.

Б) Концентрація сільськогосподарських угідь у найбільших аграрних підприємств

Однією із негативних тенденцій, що впливають на структуру земельного фонду України, є динаміка перерозподілу площі сільськогосподарських угідь серед діючих сільськогосподарських підприємств в напрямку великих агрохолдингів. Так, за дев'ять років кількість підприємств, земельний банк яких становить понад 10000 га збільшився на 97 одиниць, а їхній земельний банк – на 2 млн. 622 тис. га, до 3 млн. 528 тис. га, що становить 17% від загальної площі сільськогосподарських угідь (в 2007 році ця частка становила лише 4,4%).

В Україні продовжує зростати кількість агрохолдингів та їх земельний банк, який становить вже третину земель усіх сільгосппідприємств. Земельний банк в обробітку агрохолдингів становить вже більше 6 млн. га. Посилення тенденцій до концентрації земельних угідь у агрохолдингах спостерігається упродовж більше 10 років (див. рис. 23.1).

Станом на 1.01.2016 року лише 3% (1382 підприємства) від загальної кількості сільськогосподарських підприємств контролювали 47% всіх сільськогосподарських угідь України, в той час як станом на 1.01.2008 року ця частка становила 38%, однак кількість підприємств була більшою на 200 одиниць.

Економічними чинниками посилення концентрації сільськогосподарських угідь є структура товарного виробництва у рослинництві, де переважають зернові та технічні культури (пшениця, соняшник, кукурудза). Такі культури мають гарні перспективи збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках, а рентабельність бізнесу з їх вирощування залежить, в першу чергу, від розміру землеволодінь.

За рахунок «ефекту масштабу», фінансових та технічних можливостей агрохолдинги продовжують збільшувати свій земельний банк, а решта підприємств (внаслідок відсутності доступних кредитних ресурсів, дешевої вітчизняної сільськогосподарської техніки, скасування спеціального режиму оподаткування) змушені віддавати свою землю у суборенду агрохолдингам або взагалі припиняти діяльність. За даними Державної служби статистики України кількість підприємств, які мали сільськогосподарські угіддя, з 2007 по 2016 рік зменшилася на 7791 підприємство.

Б) Зменшення кількості сільськогосподарських підприємств

Кількість діючих сільськогосподарських підприємств за організаційними формами суб'єктів економіки також показує негативну динаміку, особливо в період кризи 2014-2015 років, адже у зв'язку із трикратною девальвацією гривні, підприємства, діяльність яких спрямована на внутрішній ринок та які у своїй роботі використовують імпортну техніку і запасні частини, зазнали суттєвих збитків. Особливо це стосується фермерських господарств, для яких підвищення цін на пальне, мінеральні добрива, ремонт стало занадто обтяжливим, що стало однією з причин закриття 1902 фермерських господарства. Аналогічною є ситуація і по інших організаційних формах сільськогосподарських підприємств.

Погіршення економічної ситуації в країні, а також відсутність цілеспрямованих державних програм розвитку сільського господарства, охорони ґрунтів, забезпечення нормальних умов для бізнесу і захисту прав власності призводить до зниження ефективності використання земельного фонду України.

В) Неефективне використання земельного фонду і виснаження ґрунтів

Відсутність державної Стратегії розвитку землеволодіння та землекористування, започаткування несистемної земельної реформи та перманентні фінансово-економічні кризи спричинили суттєві дисбаланси у використанні земельного фонду, що поступово призводить до виснаження ґрунтів та створює ризики повного знищення найбільшого багатства держави. Підвищує рівень загроз в сфері зниження родючості ґрунтів можливе припинення мораторію на продаж землі в Україні, адже концентрація земельного банку у декількох десятків агрохолдингів створює ризики виснаженості ґрунтів у зв'язку із збільшенням посівів технічних та олійних культур, що диктується мотивами отримання швидких надприбутків.

Екстенсивне і нераціональне виробництво, яке практикується в Україні (без використання сівозмін, із внесенням великої кількості хімікатів та мінімальним внесення мінеральних добрив), виснажує ґрунти. Також не практикується належна очистка води, не контролюється рівень пестицидів у ґрунтах і нітратів у воді. Це призвело до катастрофічних наслідків деградації українських чорноземів. За оцінками експертів, у даний час 16 млн. га земель потребують рекультивації, консервації або істотного поліпшення.

На основі доступних статистичних даних ми виокремили основні причини зниження родючості ґрунтів і неефективного використання земельного фонду України:

1. Збільшення обсягу площ сільськогосподарських угідь відведених під технічні та олійні культури. Загальна посівна площа сільськогосподарських культур за 26 років зменшилася на 5 млн. 504 тис. га або на 17%, при цьому площа зернових культур збільшилася на 156 тис. га або на 1,1%, однак площі культур, які є найбільш виснажливими для ґрунту зросли в декілька разів. Так площі соняшника збільшилися на 212%, ріпаку на 658%, сої на 2220%, питома вага технічних культур та кукурудзи на зерно (яка також є виснажливою для ґрунтів) в загальній посівній площі зросла з 15% у 1990 році до 46% у 2015 році. Урожайність технічних культур зросла більш ніж в 2 рази, що збільшує виснажливість ґрунтів.

Зростання обсягів площ, засіяних технічними культурами, свідчить про бажання їх власників отримати надвисокі прибутки, адже рентабельність соняшнику, сої, ріпаку є вищою, ніж рентабельність пшениці. Хоча за обсягами експорту соняшнику та соняшникової олії Україна займає перші місця у світі, однак, в найближчому майбутньому, прибутки отримані від експорту соняшнику будуть неспівставними із втратами від деградації ґрунтів. За даними ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії» дегуміфікацією (втрата гумусу й поживних речовин) вражено 43% загальної площі, а переущільнення ґрунтів охоплює близько 39% площі сільськогосподарських угідь.

За даними Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2014 році, основні причини зниження агрономічних властивостей ґрунту – це водна та вітрова ерозії, багаторазовий обробіток потужними і важкими тракторами і комбайнами. На території України нараховується 57,5% ґрунтів, що страждають від ерозії. Цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства і застарілих методів обробки ґрунту.

2. Зменшення внесення органічних та мінеральних добрив. Економічний спад, неефективність власних промислових підприємств та низька купівельна спроможність сільськогосподарських виробників призвели до зниження обсягів виробництва мінеральних добрив і, відповідно, до зниження обсягів внесення добрив під сільськогосподарські культури.

Не зважаючи на ризики забруднення ґрунтів і навколишнього середовища, Україна значно поступається багатьом країнам світу. Більш ефективним з точки зору підвищення та збереження родючості ґрунтів є внесення органічних добрив, однак така тенденція в Україні є вкрай негативною. Основною причиною зниження обсягів внесення органічних добрив є зменшення поголів'я великої рогатої худоби. Зменшення поголів'я худоби має подвійний вплив на зменшення родючості ґрунтів, адже, з одного боку, призводить до зменшення обсягів органічних добрив (гною), а з іншого – зменшує необхідність посівів кормових культур, звільняючи посівні площі під технічні культури.

  1. Значна сировинно-експортна спрямованість сільськогосподарського виробництва в Україні. Однією із причин неефективного використання земельного фонду та виснаження ґрунтів є експортне спрямування сільського господарства, що вимагає інтенсивного та екстенсивного нарощування виробництва найприбутковіших на світових ринках сільськогосподарських культур – соняшнику, сої та ріпаку. Окрім цього, виробники шляхом незначного збільшення внесення мінеральних добрив, а також певної зміни технологій вирощування зернобобових та технічних культур домоглися збільшення їх урожайності на 30% та 100% відповідно. Гонитва за короткостроковими надприбутками, складнощі ведення бізнесу в цілому та сільськогосподарського виробництва зокрема, призвели до згортання діяльності переробних підприємств сільськогосподарської продукції.

Практично вся сільськогосподарська продукція відправляється на експорт у вигляді сировини та напівфабрикатів. Переробку пшениці, олійних культур, овочів і, навіть, картоплі зведено практично до нуля, а на внутрішній ринок поставляється від 2 до 12% сільськогосподарської продукції.

ІІ. Глобальні тенденції у сфері земельних відносин і міжнародний досвід регулювання ринку землі

В умовах загострення проблем продовольчого забезпечення у багатьох країнах світу земля стала найціннішим і найпривабливішим ресурсом, стратегічним джерелом надприбутків і в короткостроковому, і в довгостроковому аспекті. Крім того, земля – це національний геополітичний капітал країни, який відіграє фундаментальну роль не тільки в її соціально-економічному розвитку, а й в її існуванні як незалежної держави. Тому, звісно, загострилась увага до цього активу з боку всіх зацікавлених і ринкових, і геополітичних «гравців».

У сучасному світі діє така закономірність: якщо в країні при владі перебувають слабкі корумповані «еліти», яким не властиве стратегічне і патріотичне державне мислення, а суспільство не є політично активним, то землі країни стають легкою здобиччю для операцій «злиття та поглинання», або рейдерських захоплень не військовими, а економічними методами, через підкуп влади і навіть змін законодавства і Конституції країни. Як правило, для цього використовуються відомі пропагандистські кліше щодо «цілющості» для економіки вільного ринку землі, хоча, як відомо, вільний ринок землі приносить користь тільки там, де сильна демократична держава забезпечує гарантії прав власності для всіх громадян, включаючи незахищені верстви населення, і сприятливі умови для масового розвитку національних фермерських господарств, та не допускає системної корупції і монопольної концентрації землі в руках крупних власників.

Фахівці визнають, що поглинання або «захоплення» (land grabs) землі іноземними інвесторами або крупними національними монополістами і концентрація власності на землю – це найбільша загроза для продовольчої безпеки населення країні. Найчастіше це поглинання проводиться такими суб'єктами:

  1. Суверенні фонди добробуту (Sovereign Wealth Funds) більш багатої країни, яка хотіла б забезпечити собі постійний довгостроковий доступ до продовольчих товарів, купуючи або орендуючи на довгий термін сільськогосподарську землю за кордоном;
  2. Власники виробництва біопалива, що знаходяться у пошуку постійного доступу до сировини;
  3. Міжнародні інституційні або індивідуальні інвестори, які займаються спекулятивними операціями з землею або водними ресурсами, що в ній знаходяться;
  4. Рідше – геополітичними гравцями, які мають на меті поглинання країни або регіону;
  5. Місцеві олігархічні структури для подальшого перепродажу землі іноземним інвесторам або концентрації земельної власності і отримання монопольних надприбутків.

У світі продовжує набирати сили тенденція поглиблення зв'язків між ринками фінансових інструментів, паливно-енергетичних ресурсів і ринком сільськогосподарської продукції. Це не стільки сприяє стійкому розвитку сільськогосподарського виробництва, скільки підживлює фінансові спекуляції із землею та стимулює поглинання сільськогосподарських земель виробництвом біопалива, що веде до руйнації якості земель і загострює дефіцит продовольчих товарів.

Звіти та аналітичні статті громадських організацій по боротьбі з бідністю та голодом (наприклад, Oxfam International Report) акцентують увагу на тому, що «Іноземні інвестори активно таргетують країни із слабкими корумпованими урядами в цілях швидкої і дешевої (їх вартість значно нижче світової ринкової ціни) скупки високоякісних сільськогосподарських земель. Аналіз показав, що тільки між 2000 та 2011 роками у 56-ти бідних країнах третього світу відбулись подібні оборудки з поглинанням землі, які призвели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і загострення продовольчої кризи для громадян цих країн. Корумповані уряди стають гарним бізнесом для земельних інвесторів. Досить часто такі оборудки супроводжуються інтенсивною пропагандою, в якій для місцевого населення їх називають земельною реформою».1

В результаті дослідження «Oxfam International» на основі цих двох баз даних по 200 країнам виявся прямий кореляційний зв'язок: чим нижче якість управління і вище корупція органів влади в країні, тим більше сільськогосподарської землі в цій країні продавалось, віддавалось у довгострокову оренду іноземним інвесторам або монополізовувалось місцевими олігархами. В усіх цих випадках громадяни втрачали доступ до своєї землі та отримання з неї прибутків.

Аналіз реальних ситуацій (Case studies)

  1. Уряд Гватемали характеризується низькими показниками WGI якості управління. За останні 10 років 87 тис. гектарів сільськогосподарської землі в Гватемалі сталі власністю іноземних інвесторів, не зважаючи на те, що в країні спостерігаються крайня бідність і голод. В протилежність цьому уряду Ботсвани властивівищі за середні показники WGI якості управління. Уряд не пішов на продаж землі і стимулює національне сільськогосподарське виробництво через розвиток малих і середніх фермерських господарств.
  1. Органи влади Сьєрра Ліоне характеризуються найнижчими показниками якості управління WGI, за останні 10 років ними продано 32% сільськогосподарської землі, що дорівнює площі території острова Ямайка. Фермери Сьєрра Ліоне віддали шведській компанії в оренду 40 000 га сільськогосподарської землі на 50 років для виробництва біопалива в обмін на створення 2000 робочих місць. В результаті протягом трьох років було створено тільки 50 робочих місць, зруйновані іригаційні властивості землі, на якій раніше вирощували рис. Це стало соціальною, економічною і екологічною катастрофою для місцевого населення.
  1. Найбільш вражаючий приклад – практично повне захоплення землі острова Мадагаскар іноземними інвесторами (Південна Корея, Італія та інші). Результатом стало те, що багатий ресурсами острів населяють місцеві жителі, які втратили доступ до своєї землі і більшість з яких знаходиться за межею бідності. Цей показовий проект «Grabbing Land» (захоплення землі) реалізовувався через багаторічну і трагічну історію, початок якої називався земельною реформою з анонсованою видачею сертифікатів про власність землі місцевим жителям (2005 рік). Відсутність ефективної інституційної структури, правового забезпечення і корупційність влади не дозволили цивілізовано передати власність на землю всьому населенню. У 2008 році маніпуляції із землею призвели до військово-громадських протистоянь та революції, яка мала своїм результатом повалення діючого на той час режиму. Не зважаючи на перемогу революції, в кінцевому підсумку земля Мадагаскару та його величезні ресурси опинились в руках іноземних інвесторів, а громадяни країни залишились дешевою робочою силою, що існує за межею бідності.

Детальне дослідження міжнародної неурядової комісії довело, що при наявності корупційної влади та відсутності необхідної інституційної і правової інфраструктури земельна реформа перетворюється на захоплення землі, відчуження громадян від доступу до власної землі. Багато міжнародних експертів називають це новими технологіями неоколоніалізму.

Так, зокрема, виконавчий директор Oxfam International Джеремі Хоббс зазначав: «Сьогодні, в час продовольчої кризи і голоду в країнах третього світу, зростання світових цін на продукти і корупційність урядів бідних країн запустили земельну лихоманку. Замість допомоги, населення бідних країн наражається на захоплення своїх земель, що часто називають земельною реформою – кожного дня спостерігається продаж за безцінь землі, що по площі дорівнює території Лондону. Світовий Банк повинен включити боротьбу з цим явищем в свої головні цілі»

Системи землеволодіння і моделі функціонування ринку землі в інших країнах

Канада є однією з найуспішніших і найбільш заможних країн світу. При загальній чисельності населення 35,8 млн. чол., її валовий національний дохід на душу населення становить 47,3 тис. дол. (тобто у 18 разів вище, ніж в Україні, де середньодушовий дохід складає 2,6 тис. дол.) За площею угідь (10 млн. кв. км.) Канада займає друге місце у світі. У сільському господарстві використовується 68 млн. га (7% її території), рілля займає 5% загальної земельної площі, а землі, що обробляються – 4% (41 млн. га). По кількості землі, що обробляється, Канада займає 5 місце у світі. Землезабезпеченість становить 33,3 га на людину, у тому числі 2,42 га сільськогосподарських земель та 1,5 га ріллі. Майже вся земля Канади (89%) знаходиться у державній власності (Crown Land). Поняття Crown Land (земля корони) означає землю, яка знаходиться у федеральній власності (47% землі корони) та власності місцевої влади (41%). У приватній власності знаходиться менше, ніж 11% землі, з них 75% знаходяться у власності фермерських господарств, більшість з яких (98%) є невеликими сімейними фермами.

У багатьох країнах «ядра» ЄС згідно із національним законодавством пріоритетне право на придбання землі для ведення сільського господарства надається фізичним особам, які проживають у відповідному населеному пункті або на недалекій від земельної ділянки відстані (10-25 км). Нерідко перед придбанням землі встановлюються і вимоги до терміну проживання у даній сільській місцевості (наприклад, у Данії – не менше 8 років), до професійної кваліфікації і стажу (наприклад, у Франції та Німеччині вимагається диплом цієї країни і професійний стаж на рівні не менше 5 років). У більшості країн ЄС існують заборони або суттєві обмеження на придбання землі іноземцями. Наприклад, у Франції необхідною умовою для придбання землі є проживання в країні не менше 7 років, у штаті Кентуккі США – 8 років.

У Німеччині підтримується постійний державний контроль за будь-якими змінами власності або оренди сільгоспугідь. Перехід прав на будь-які сільськогосподарські угіддя потребує спеціального дозволу. Заборонена зайва концентрація землі (максимально від 400 до 500 га). Щодо оренди землі, то на неї поширюються ті самі обмеження, що й на купівлю. Загалом законодавство забороняє вилучення сільськогосподарських земель на несільськогосподарські цілі. У Німеччині відповідальні органи можуть не дати згоди на продаж землі, якщо угода має спекулятивний характер, торги відбуваються за зниженою ціною, або ж якщо новий власник не має наміру використовувати угіддя в сільськогосподарських цілях. Владні структури можуть також заблокувати здійснення операції, внаслідок якої може відбутись надмірна концентрація землі в руках одного власника. Крім того, покупець зобов'язаний подати власний план розвитку земельного господарювання.

У Норвегії однією з цілей державної політики проголошено збереження сільського господарства та розвиток фермерства. Основні правила – збереження фермерства. Тому законодавство обмежує можливість дроблення або концентрації ділянок, оренда регламентується законом і місцевою владою.

У Франції існує складна система державного контролю ринку землі. Закон вимагає дозволу влади на будь-який акт купівлі-продажу землі або надання її в оренду. Видаючи дозвіл на земельну операцію, спираються на принцип – чи відповідає ця угода принципу «сімейній фермі з особистою відповідальністю». Усі операції на ринку землі сільськогосподарського призначення відслідковують державні місцеві агенції, що входять у спілку під назвою - SAFER. Однією з цілей діяльності спілки є недопущення різкого зменшення сільськогосподарських угідь і подальшого скорочення кількості сімейних господарств. Спілка SAFER може перешкодити підписанню угоди на продаж землі, якщо вважає, що угода носить спекулятивний характер, торги відбуваються за зниженою ціною, або операція може спричинити розпад фермерського господарства. У цій країні застосовується право першості на купівлю земельної ділянки чи господарства для власників сусідніх земель, а також зобов'язання для покупця землі щодо особистого користування придбаною землею протягом 15 років із забороною надання землі в оренду. Внаслідок таких обмежень, у реальному житті більшість сільськогосподарських земель у Франції купують корінні французькі фермери.

У Польщі право придбання сільськогосподарських земель мають фермери, державні органи і релігійні об'єднання. Фермер, який має намір купити землю, повинен володіти сільськогосподарськими навичками, бути власником сільгоспугідь площею до 300 гектарів та проживати в тій місцевості, у якій бажає придбати землю. Крім того, щонайменше протягом 10-ти років, покупець бере на себе зобов'язання вести на цій землі господарську діяльність. Зазначені правові положення не стосуються угідь площею до 0,3 га.

У Словаччині з 2014 року діють нові закони щодо обігу землі, відповідно до яких власником землі сільськогосподарського призначення може бути фізична особа, яка вела свій бізнес у сфері сільського господарства або працювала в цій сфері, щонайменше, три роки. Натомість, юридичні особи повинні довести, що мають трирічний стаж ведення бізнесу у сільському господарстві. Крім того, покупцями угідь можуть бути особи, які живуть на постійній основі в країні, щонайменше, 10 років або юридичні особи, що зареєстровали свій бізнес принаймні 10 років тому. Пріоритетністю у процесі купівлі землі користуються особи, що проживають саме у тій громаді, де вони хочуть придбати землю.

У Румунії закон, який вступив в силу в 2014 році, дозволяє продавати землі сільськогосподарського призначення в країні громадянам країн ЄС, а також Ісландії, Ліхтенштейну і Норвегії. Однак переважним правом на купівлю землі користуються співвласники, орендарі, власники земель, які межують з земельною ділянкою, що продається, а також Румунське Агентство Громадської Власності.

У Болгарії сільськогосподарські землі можуть придбати і користуватися ними фізичні особи, які легально проживають в країні, щонайменше, 5 років а також юридичні особи, що зареєстровані в Болгарії, щонайменше, 5 років тому. Право на придбання та володіння землею сільськогосподарського призначення не поширюється на юридичних осіб, у яких частку власності мають партнери або акціонери, зареєстровані в вільних економічних зонах.

Останнім часом у світі загострилися проблеми продовольчого забезпечення та ефективності використання запасів землі. Американським Інститутом глобального розвитку і екології (Global Development and Environment Institute), а також Інститутом сільського господарства і торгової політики (Institute for Agriculture and Trade Policy) підготовлено доповідь "Подолання продовольчої кризи. Оцінка реформ глобальної політики з 2007 року" ("Resolving the Food Crisis. Assessing Global Policy Reforms Since 2007")2. Автори зазначеної доповіді виділили дев'ять головних системних проблем та негативних тенденцій, які спровокували глобальну продовольчу кризу , а саме:

  1. надвисоке використання країнами третього світу імпорту продовольства замість імпортозаміщення, розвитку використання власних земельних ресурсів і сільськогосподарського виробництва, зокрема переробних галузей АПК;
  2. зростаюче використання крупними корпораціями розвинений країн цінних земельних ресурсів для непродовольчої сировини таких, як біопаливо для промислових потреб та ін., що виснажують ґрунти і погіршують якість земельних ресурсів;
  3. використання крупними корпораціями інтенсивних технологій, що забруднюють і виснажують землю, замість екологічно чистих сільськогосподарських технологій, які забезпечують стійкий та безпечний режим використання земель;
  4. надмірна дерегуляція сировинних ринків, яка викликала кардинальне збільшення фінансових спекулятивних операцій з сировинними товарами (зокрема, зерном) і призвела до різкого зростання цін на продовольство;
  5. надмірна дерегуляція ринку землі, зокрема у країнах третього світу, що призвело до зростання спекулятивних операцій із землею та загострення тенденцій "захоплення землі" (land grabs);
  6. низький рівень інвестицій (зокрема державних) у розвиток фермерських господарств і сектор сільськогосподарського виробництва в цілому в країнах третього світу;
  7. низька державна підтримка фундаментальних та прикладних досліджень в сфері землеволодіння, землекористування, сільськогосподарського виробництва.

У світі З 2007 року уряди багатьох країн та міжнародні інститути зробили своїм пріоритетом забезпечення продовольчої безпеки. Головний фокус уваги змістився на:

  • розвиток сільськогосподарського виробництва і освоєння земель в країнах третього світу;
  • масовий розвиток малих і середніх фермерських господарств;
  • радикальне підвищення ролі держави у забезпеченні безпечної системи землеволодіння і землекористування, запобігання монополізації землі і порушення екологічних норм крупними корпораціями, підтримці інтенсивного розвитку фермерського руху і сприятливих умов для малого і середнього агропромислового бізнесу;
  • зростання державних інвестицій в інфраструктуру продовольчого ринку і переробні галузі.

Багато міжнародних установ прогнозують, що протягом кількох майбутніх десятиліть світові ціни на продовольчі товари будуть залишатися високими, а попит на продовольство буде значно перевищувати його пропозицію. До 2050 року людство чекає гостра продовольча криза, якщо не буде вжито стратегічних заходів щодо зміни парадигми глобальної продовольчої системи. Країни, що мають родючі землі, повинні стати ключовими гравцями та лідерами у процесі подолання глобальної продовольчої кризи.

ІІІ. Пропозиції щодо трансформації земельних відносин в Україні

Нині в Україні розгорнута широка пропаганда щодо необхідності термінового введення в Україні ринку землі без достатньої інституційної інфраструктури, без гарантій прав громадян і безпеки бізнесу, без доступу до банківських кредитів, а також без ефективної та прийнятної для всіх громадян України Стратегії розвитку системи землеволодіння і землекористування. Однак, в умовах, що склалися в даний час, миттєве скасування мораторію на продаж землі підвищить ризики перетворення України у цілковитий сировинний придаток західного світу. У випадку необдуманого запровадження ринку землі Україна наражається на катастрофічні ризики повторення трагічної судьби Мадагаскару, який став жертвою масштабного захоплення землі іноземними інвесторами.

В Україні, зважаючи на поточні проблеми концентрації сільськогосподарських угідь, зменшення кількості сільськогосподарських підприємств, зниження родючості ґрунтів та негативні ефекти миттєвого скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення пріоритетними заходами державної політики у середньостроковому періоді мають стати :

  1. Створення реального земельного кадастру і збереження мораторію на продаж земель до створення належних правових механізмів реєстрації і захисту права приватної власності на землю.

Формально наявний, але не заповнений державний земельний кадастр, не формує основоположних умов для функціонування ринку землі. За висновком експертів, електронний земельний кадастр має непогані характеристики з точки зору функціональних можливостей, але брак його інформаційного наповнення зводить нанівець усі здобутки.

Скасуванню мораторію на продаж землі має передувати розробка і широке громадське обговорення проекту закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», який знову ж таки вимагає наявності працюючого земельного кадастру, а також створення базової інфраструктури для діяльності дрібних фермерів (див. далі). Це передбачає проведення громадських слухань, національних і міжнародних консультацій, широкого суспільного обговорення зазначених проблем з участю науковців, експертів, практиків з міжнародним досвідом із залученням міжнародних інститутів, аналітичних центрів і організацій, що борються із захопленням земель глобальними інвесторами. Сам проект закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» повинен містити ряд застережень щодо зміни цільового призначення землі сільськогосподарського призначення, обмежувати право набуття власності на землю з боку нерезидентів, а також надавати пільгові права на придбання землі дрібним фермерам, які вже мають професійний досвід діяльності у сфері сільського господарства і мешкають у даній місцевості.

  1. Стимулювання розвитку сімейного фермерства через закріплення їх пріоритетного права на придбання земель сільськогосподарського призначення, надання доступу до банківських кредитів і розвиток аграрної інфраструктури.

Стратегічним орієнтиром розвитку аграрного сектору економіки України має стати розбудова багатоукладного сільського господарства, в якому функціонують як високотоварні великі підприємства, так і сімейні фермерські господарства. Великі підприємства мають змогу використовувати найсучасніші технології вирощування рослин і відгодівлі тварин, характеризуються високою продуктивністю і капіталомісткістю виробництва. Їх антиподи – дрібні фермерські господарства , мають нижчу продуктивність, але можуть виробляти «органічну» продукцію та допомагають вирішувати проблеми зайнятості сільського населення. Безробіття на селі є однією з найгостріших соціальних проблем у багатьох країнах, які знаходяться на стадії трансформації. Адже, приватні інвестори (внаслідок дії ефекту агломерації) зазвичай надають перевагу відкриттю нових виробництв у містах. А надлишкові робочі руки на селі не можуть з легкістю працевлаштуватися у містах, оскільки часто програють у конкурентній боротьбі міським жителям. Тому дрібне фермерство виступає не лише формою традиційної економічної діяльності, а й засобом підвищення зайнятості сільського населення.

Проблемними аспектами дрібного фермерства є те, що малі розміри господарства і земельної ділянки, яка обробляється, не дозволяють скористатися ефектом масштабу і підвищити результативність власної діяльності. Крім того, незначні обсяги виробництва не дають змоги активно впроваджувати технологічні нововведення, внаслідок дії як технічних, так і фінансових обмежень. Інша структурна проблема, що знижує ефективність роботи дрібного фермера, є низький рівень спеціалізації виробництва.

Вказані проблеми з очевидністю проявилися у сільському господарстві Польщі в 1990-х роках, коли дрібні фермери програвали конкурентну боротьбу великим сільськогосподарським підприємствам і багато з них опинилися на межі виживання. Проте поширення дії Єдиної сільськогосподарської політики ЄС на фермерські господарства Польщі, починаючи з 2002 року, сприяло посиленню їх спеціалізації. Крім того, фермерам було відкрито доступ до програм інвестиційної підтримки. Такі нововведення сприяли підвищенню конкурентоспроможності дрібного фермерства у Польщі.3

В Україні, зважаючи на те, що питома вага дрібних фермерських господарств у тваринництві становить 60-80%, у випадку створення належних умов для розвитку сільського господарства ефективність використання сільськогосподарських угідь значно підвищиться. Це, в першу чергу, буде зумовлено культурою сімейного сільського господарства, яка розвивається в Україні впродовж віків та уособлює в собі бережне ставлення до землі і родючості ґрунтів. Використовуючи малогабаритну сільськогосподарську техніку, володіючи необхідним обсягом органічних добрив внаслідок розведення худоби, проводячи вчасні сівозміни фермерські господарства підвищують та, за умови їх подальшого розвитку зможуть в майбутньому підвищувати родючість українських чорноземів.

Але дрібні фермерські господарства потребують державної підтримки, без якої в умовах вільного ринку більшість з них збанкрутує. Нова модель розвитку сільського господарства України повинна визнавати пріоритетну роль дрібних і середніх фермерських господарств та їх кооперативів, передбачати механізми їх інвестиційного кредитування та гарантувати доступ до інфраструктури зберігання і збуту продукції.

Доцільність такої пропозиції підтверджується і такими фактами: сільське господарство країн Західної Європипобудовано переважно на родинних фермах (індивідуальній власності), які за кількістю становлять 85% усіх сільськогосподарських підприємств, при цьому вони обробляють 68% землі сільськогосподарського призначення. Суттєва державна підтримка фермерства у всіх країнах ЄС здійснюється в рамках Спільної сільськогосподарської політики ЄС.

Зокрема, Нідерланди мають потужне та ефективне сільське господарство, яке постачає значну частку виробленої продукції на експорт. Основою аграрного сектору економіки Нідерландів є сімейні фермерські господарства, яким належить 70% земель сільськогосподарського призначення. Сімейні господарства характеризуються високим рівнем організованості та ефективності праці, що забезпечує високий рівень доходів. Крім того, сімейні фермерські господарства зберігають свої стійкі позиції завдяки існуванню кооперативів, які займаються маркетингом та збутом готової продукції.

Створення сприятливих умов для розвитку сімейного фермерства неможливе без запровадження механізмів доступного банківського** кредитування сільськогосподарського виробництва.** Адже, значною проблемою малих фермерських господарств на сьогодні є дефіцит капіталу і дорожнеча банківських кредитів, які стоять на заваді модернізації та підвищенню ефективності виробництва.

Невідкладні завдання модернізації сільськогосподарського виробництва та утримання конкурентоспроможності невеликих фермерських господарств актуалізуються в період впровадження поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка вимагає поширення стандартів безпеки харчових продукції ЄС на Україну, а також висуває жорсткі вимоги до експортерів аграрної продукції на ринок ЄС. Задоволення цих вимог не можливе без встановлення нового сучасного обладнання та створення нових санітарних умов для виробництва продукції, що вимагає від виробників значних інвестиційних вкладень. Але їх фінансування без наявності доступних банківських кредитів у багатьох випадках є проблематичним.

У Польщі в 2002 року державна установа "ARMA" надавала підтримку сільгоспвиробникам шляхом компенсації відсоткової ставки за банківськими кредитами, які видавалися для фінансування інвестиційних проектів у сільському господарстві, для переробки сільгосппродукції, надання послуг фермерським господарствам і створення нових робочих місць на селі.

В Україні активізація банківського кредитування сільськогосподарських виробників неможлива без стабілізації банківського сектору, його переорієнтації на виконання своїх традиційних функцій, створення адекватних умов для кооперативних і місцевих банків. Але певну роль у вирішенні проблем модернізації сільського господарства України повинна відіграти і держава. У короткостроковому періоді доцільним виглядає переорієнтація** державної програми компенсації відсоткових ставок за банківськими кредитами на потреби дрібних фермерських господарств, спрощення процедури надання компенсації відсоткових ставок та ліквідація конкурсного порядку її надання.**

  1. Реформування системи державної підтримки аграрного сектору в напрямку зміни її спрямованості на потреби дрібних і середніх виробників та усунення корупційних факторів.

У 2018 році Уряд планує спрямувати на підтримку вітчизняного АПК і фермерства 6,3 млрд грн, зокрема, на розвиток тваринництва буде витрачено 4 млрд грн, на розвиток фермерства – 1 млрд грн, на здешевлення вітчизняної сільгосптехніки – 1 млрд грн. При цьому найбільш прозорий і адекватний механізм державної підтримки передбачений за напрямом «Часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва».

Іншим напрямкам і програмам державної підтримки властиві такі організаційно-адміністративні вади, які дискримінують дрібних фермерів і створюють значне поле для корупції:

  • Дотація на утримання корів в сумі 1500 грн на голову може виділятися лише юридичним особам, що утримують ідентифікованих та зареєстрованих корів молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напряму продуктивності з поданням витягу з Єдиного державного реєстру тварин;
  • За програмою часткової компенсації відсоткової ставки за банківськими кредитами суб'єктам господарювання АПК компенсація проводиться на конкурсних засадах, що передбачає прийняття рішень щодо схвалення чи відхилення заявок конкурсними комісіями при облдержадміністраціях;
  • За вказаною програмою компенсації можуть бути призначені лише за кредитами залученими від банків, які підписали з Мінагрополітики "Меморандум про загальні засади співробітництва";
  • За програмою компенсації 25% чи 30% вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм, комплексів для утримання ВРХ, свиней, птиці, доїльних залів і підприємств з переробки продукції тваринного походження передбачено досить високий поріг для участі в програмі – до 500 млн грн (сума банківського кредиту чи вартості будівництва за власні кошти), при тому що загальний бюджет програми становить 500 млн. грн на 2018 рік;
  • Питання надання коштів за програмою розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації вирішують регіональні комісії, до складу яких входять представники структурних підрозділів облдержадміністрацій, територіальних органів ДФС, міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби, обласних представництв «Асоціації фермерів та приватних землевласників», Українського фонду підтримки фермерських господарств, а очолюють комісії керівники структурних підрозділів облдержадміністрацій.

Очевидно, що розподіл коштів державної підтримки за участі посадових осіб вказаних установ і органів містить великі корупційні ризики і знижує привабливість та можливість отримання державної підтримки невеликими господарствами. Експерти вказують на той факт, що в деяких випадках чиновники вимагають повернення до 50% суми державної допомоги, внаслідок чого дрібні фермери часто відмовляються від такої допомоги, «бо треба виходити, треба віддати хабарами, а в кінцевому варіанті до тебе ще й прийде перевірка… і треба буде доплатити».4

Надалі усунення вказаних системних вад і створення максимально простої, зрозумілої та прозорої системи державної підтримки розвитку дрібного і середнього фермерства має стати основою державної стратегії землекористування і розвитку сільського господарства України.

  1. Заохочення створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів через надання правової допомоги і консультаційних послуг відповідальними установами.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив являє собою підприємство, створене для обслуговування своїх членів на засадах взаємодопомоги й економічного співробітництва. У світі набули поширення два основних типи сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: закупівельні та збутові (маркетингові) кооперативи. Закупівельні кооперативи постачають своїм членам необхідні матеріали для аграрного виробництва: насіння, добрива, паливо, техніку тощо. Маркетингові кооперативи створюються фермерами для обробки, пакування і збуту сільськогосподарської продукції.

Практичний сенс сільськогосподарської кооперації полягає у об'єктивній вигоді для селян об'єднувати власні ресурси для досягнення спільних цілей і проводити скоординовані дії. У реальному житті в одноосібних господарствах часто виявляється дуже витратно впроваджувати ті чи інші види діяльності. А кооперативи надають можливість дрібним господарствам об'єднатися для проведення спільної діяльності, що дає кращий результат, ніж така ж діяльність в одноосібних господарствах.

Особливість обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу полягає в тому, що він:

  • належить сільськогосподарським товаровиробникам – членам кооперативу і управляється на демократичних засадах;
  • надає своїм членам ті послуги, які необхідні для ведення їх власних фермерських чи особистих підсобних господарств;
  • не ставить за мету отримання прибутку, а передбачає збільшення прибутку господарств - своїх членів.

Що стосується поширення даної організаційної форми в країнах ЄС, то через свої кооперативи фермери продають понад 60% оливкової олії в Іспанії та Греції, 69% м'яса у Фінляндії, 72% фруктів та овочів у Бельгії, 95% вирощених квітів у Нідерландах. Понад 50% зерна у Франції та Австрії зберігається на кооперативних елеваторах, що належать не посередникам, а безпосередньо товаровиробникам. У Франції близько 520 тис. працівників зайнято у кооперативах, а на збут таких організаційних форм припадає близько 60% загального продажу сільськогосподарської продукції. Переробно-збутову діяльність у Франції ведуть 3500 сільськогосподарських кооперативів.

Обслуговуючі кооперативи можуть надавати такі види послуг своїм членам:

  • зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції;
  • матеріально-технічне постачання;
  • виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (вирощування насіння деяких культур, молодняка птиці, свиней тощо);
  • ремонт сільськогосподарської техніки та її технічне обслуговування;
  • транспортне обслуговування господарств;
  • газифікація, електронізація і комп'ютеризація сільськоггосподарського виробництва;
  • виконання окремих видів сільськогосподарських робіт (орання землі, боротьба з шкідниками і хворо­бами, ветеринарне обслуго­вування);
  • закупівля окремих видів добрив, техніки й устаткування для потреб фермерських господарств;
  • консультаційне обслуговування (бухгалтерське, фінансове, маркетингове, аудиторське, агрономічне, зоотехнічне, та ін.).

Маркетингова і збутова діяльність має особливе значення для виживання дрібних ферм в умовах трансформації АПК України та його інтеграції до міжнародних ринків. Для окремого виробника маркетингові дослідження можуть бути достатньо дорогими, а їх результати – непевними. Тому відповідні функції щодо маркетингу і збуту продукції повинні взяти на себе сільськогосподарські кооперативи.

Важливість маркетингової функції підтверджує досвід Польщі, де під час другої хвилі реструктуризації сільського господарства після 1998 року великі концерни і агро-холдинги суттєво посилили свої функції маркетингу, збуту, фінансового менеджменту та інвестування. А малі і середні ферми не мали можливості (і часто не усвідомлювали необхідності) їх повноцінного впровадження, тому їх конкурентоспроможність на міжнародному і внутрішньому ринку Польщі знижувалася.5

Важливою функцією обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів має стати організація місцевих ярмарок, торгівельних майданчиків та ін. для продажу виготовленої продукції своїх членів, а також створення інтернет-платформ для проведення торгів сільськогосподарською продукцією.