3. Цифрове урядування

13.1. Необхідність цифрового урядування для прискореного розвитку економіки

У сучасному швидкому світі глобальної конкуренції за інвестиції, таланти та місце в транскордонних ланцюгах створення доданої вартості Україна хронічно втрачає позиції через низьку якість урядування.

Як зазначалось, за індексом глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму 2017-2018 Україна посіла 81 місце зі 137 досліджуваних країн, отримавши оцінку якості роботи державних інституцій у 3,2 бали рівну 118 місцю в інституційному рейтингу.

Незважаючи на те, що значення інституційного субіндексу в України є навіть нижчим за середній в Євразійському регіоні, застосування найсучаснішого світового досвіду цифровізації урядування доволі швидко може підвищити інституційну спроможність України. Співставлення критеріїв оцінки якості інституційного середовища від Всесвітнього економічного форуму з інструментами цифрового урядування та електронної демократії демонструє широкий спектр можливостей розвитку.

Складові субіндексу «Інституції» ВЕФ (місце України)Інструменти цифрового урядування та е-демократії для вирішення проблем інституційного розвитку

| Розподіл державних коштів 119 місце Ефективність державних витрат 113 місце |

  • Е-бюджет
  • Е-закупівлі
  • Бюджет громадської участі | | Громадська довіра до політиків 91 місце Прозорість формування державної політики 65 місце |
  • Е-консультації
  • Е-петиції
  • Е-голосування | | Нерегулярні платежі та хабарі 106 місце Фаворитизм у рішеннях державних службовців 111 місце |
  • Відкриті дані
  • Е-послуги
  • Е-документообіг
  • Е-реєстри на Blockchain

Обтяжливе державне регулювання 81 місце Ефективність правової бази при вирішенні суперечок / у складних нормативних актах 116 місце/122 місце |

  • Е-законотворення
  • Цифрові системи моделювання та прогнозування наслідків рішень |

13.2. Базові основи цифрового урядування та стан його розвитку в Україні

13.2.1. Еволюція технології електронного урядування

За той час, поки Україна зволікала з інституційною модернізацією, розвинені країни еволюціонували від «Електронного» до «Цифрового» уряду та готуються зробити стрибок до уряду «Розумного».

Компанія Gartner виділяє 5 етапів еволюції урядування:

  1. Електронний уряд – початковий етап трансформації уряду, на якому створюються інформаційні ресурси органів влади, через які надаються деякі послуги.
  2. Уряд відкритих даних – перетворення урядових даних і служб на платформу з якою можна взаємодіяти через стандартизовані програмні інтерфейси.
  3. Уряд пов'язаний з даними – поєднання урядових та неурядових даних і служб для надання сервісів та здійснення урядування.
  4. Цифровий уряд – зрілий етап розвитку урядів розвинених країн, коли усі об'єкти і процеси, якими оперує уряд відображені в цифровій формі, інтегровані між собою та з процесами усіх пов'язаних неурядових структур.
  5. Інтелектуальний уряд – вдосконалений цифровий уряд, коли усі процеси повністю автоматизуються за допомогою інтелектуальних систем.

У 2018 році за версією Gartner виділяють наступні глобальні тренди розвитку цифрового урядування:

  1. Цифрове робоче місце управлінця (Digital Workplace), що дозволяє службовцям виконувати свої задачі з будь-якого пристрою та будь-якого місця;
  2. Багатоканальне залучення громадян (Multichannel Citizen Engagement), коли уряд взаємодіє з кожною людиною саме тим способом який людині найзручніше;
  3. Відкриті усі дані (Open Any Data);
  4. Електронна ідентифікація громадян (Citizen e-ID);
  5. Аналітика вбудована в усі елементи системи урядування (Analytics Everywhere);
  6. «Розумні» машини (Smart Machines);
  7. Інтернет речей (Internet of Things);
  8. Цифрові урядові платформи (Digital Government Platforms);
  9. Програмно-визначена (гнучка) архітектура урядових програмних систем (Software-Defined Architecture);
  10. Безпека на основі аналізу ризиків (Risk-Based Security ).

Важливим фактором є те, що для запровадження найсучасніших систем урядування не обов'язково проходити усі попередні стадії його розвитку. Україні потрібно зробити стрибок одразу до цифрового урядування а не витрачати час на підходи, що вже давно втратили свою актуальність в світі, хоча так і не були реалізовані в країні.

13.2.2. Індикатори та стан розвитку цифрового урядування в Україні

В 2018 році Україна посіла 82 місце зі 193 в Індексі розвитку електронного урядування ООН E-Government Development Index (EGDI) з показником 0,6165 поряд з Тунісом, Сейшельськими Островами та Еквадором. Така оцінка є нижчою за середньорегіональний рівень. Порівняно з 2016 роком відбулось падіння позиції України на 20 пунктів у рейтингу.

EGDI розраховується на базі 3-х субіндексів:

  1. За Індексом людського капіталу (Human Capital Index) у 2018 році Україна опинилася серед лідерів завдяки високому рівню грамотності населення (99,8%) та тривалому терміну навчання (15,3 роки).

  2. Однак за Індексом розвитку електронних послуг станом на 2018 рік Україна характеризується наданням послуг переважно першої та другої стадій розвитку. Тобто органи влади розміщують лише базову інформацію в мережі та забезпечують простий електронний зв'язок між урядом і громадянином через завантажувані форми та прості додатки.

  3. За Індексом телекомунікаційної інфраструктури Україна ще більше відстає, адже наразі тільки 52,48% громадян користуються Інтернетом, і лише 23% – WiFi, 12,2% українців мають доступ до широкосмугового Інтернету.

Індекс електронної участі (E-Participation Index) в Україні досі значно відстає за параметром електронного прийняття рішень, яке реалізовано лише на 42,9% (75 місце у 2018 році порівняно з 35 – у 2016 році).

Аналіз проблем розвитку цифрового урядування в Україні демонструє ряд системних викликів:

  • низький рівень узгодженості та взаємодії складових цифрового урядування;
  • недостатнє фінансування проектів;
  • низька якість реалізації проектів;
  • фрагментарність відповідної нормативно-правової бази;
  • низька інституційна спроможність та цифрова нерівність органів влади щодо запровадження систем цифрового урядування;

Запровадження даної стратегії покликане реалізувати вище зазначені виклики і стратегічні орієнтири.

13.3. Ключові складові розвитку цифрового урядування в Україні

13.3.1. Принципи цифрового урядування:

Десятиліття світового досвіду запровадження систем електронного уряду дали можливість визначити основні принципи, якими повинні керуватися органи влади на шляху цифрової модернізації.

  1. Трансформація внутрішньовідомчих процесів з метою досягнення їх повної цифровізації, замість оцифрування того, що є.
  2. Цифровий за замовчуванням – усі документи, дані і процеси повинні створюватися та використовуватися в першу чергу у цифровому вигляді, будь-яке офлайн дублювання застосовується у виключних випадках, коли цього технічно не можливо уникнути.
  3. Єдині технічні стандарти, інтероперабельність та Уряд як платформа , коли усі інформаційні ресурси адміністративних органів утворюють цілісну гнучку систему, яку можна швидко і зручно розширювати підключенням зовнішніх та внутрішніх модулів.
  4. Єдина інформаційна база , коли дані усіх органів влади пов'язані внутрішніми зв'язками та спільно використовуються усіма сторонами.
  5. Орієнтація цифрових послуг на потреби споживача , коли механіка користування системами побудована виходячи з конкретних життєвих сценаріїв а не бюрократичних регламентів.
  6. Платформонезалежність та орієнтація на мобільні пристрої – кожен користувач систем цифрового урядування повинен мати змогу працювати з системою із будь-якого пристрою та будь-якого місця для досягнення максимальної оперативності та зручності роботи, якщо не встановлено спеціальних обмежень з питань безпеки.
  7. Деперсоналізованість та принцип «єдиного вікна» , коли користувач взаємодіє не з чиновником чи конкретною установою а з усією системою через стандартизований інтерфейс.

13.3.2. Реінжиніринг адміністративних процесів

Україні потрібне фундаментальне перепроектування алгоритмів діяльності органів публічного управління, створення нових, ефективних процесів в управлінні та їх цифровізація для зменшення собівартості, підвищення якості і швидкості.

В результаті реінжинірингу, необхідна:

  • реінтеграція процесів, коли кілька горизонтальних операцій об'єднуються в одну,
  • вертикальне стиснення процесів, коли виконавці нижчих рівнів, починають приймати самостійні рішення,
  • розпаралелювання частини послідовних робіт для підвищення швидкості їх виконання,
  • зменшення перевірок, управляючих впливів та мінімізація погоджень.

Реінжиніринг адміністративних процесів згідно з рекомендаціями програми EGAP доцільно реалізувати у два етапи:

1 етап.

Застосовуючи аналітичні і моделюючі ІТ інструменти описати існуючі адміністративні процеси, переосмислити їх і розробити нові, більш ефективні.

2 етап.

Розробити і налаштувати стек інформаційних технологій для цифрової реалізації нових адміністративних процесів.

13.3.3. Е-ідентифікація (IDaaS)

На сьогодні в Україні єдиним юридично значимим засобом електронної ідентифікації є електронний цифровий підпис (ЕЦП). З правової точки зору ЕЦП прирівнюється до власноручного підпису. Це унікальний код, який використовується в алгоритмах шифрування для підтвердження цілісності файлів та однозначної ідентифікації власників підпису, які їх застосовують для підписання.

Однак в Україні користувачами ЕЦП є здебільшого підприємці а рівень проникнення серед громадян складає лічені відсотки.

Проте без масового охоплення інструментами ідентифікації громадян в Україні не можливий запуск ані цифрової економіки ані системи цифрового урядування та електронної демократії.

На сьогодні в якості ЕЦП в світі використовуються ID-картки (в якості цифрових паспортів), BankID (ідентифікація через банк) та MobileID (ідентифікація через мобільного оператора). Україні терміново необхідне законодавче і технічне врегулювання обов'язкової цифрової ідентифікації громадян із застосуванням усіх вище згаданих інструментів. Вирішення цього питання є фундаментальним для подальшої цифровізації.

Естонія, відома на весь світ своїми системами електронного уряду почала свій цифровий шлях саме з вирішення цього питання ще у 1998 році, змінивши паперові паспорти громадян на ID-картки. В Україні для цього необхідна лише політична воля, адже мобільні оператори та банки вже давно технічно готові і запроваджують дані сервіси.

13.3.4. Е-послуги

Електронна послуга (або е-послуга) – це адміністративна або інша публічна послуга, що надається громадянину або юридичній особі в електронній формі. Таким чином користувач може отримати послугу від держави чи муніципалітету без особистого відвідування органів влади, наприклад – оформити дозвіл, отримати допомогу, чи документ.

Наразі в Україні існує ряд проблем, пов'язаних з наданням е-послуг.

У Єдиний державний портал адміністративних послуг не інтегровані інформаційні системи органів місцевого самоврядування, тому їхні послуги в кращому випадку надаються через розрізнені системи, такі як «Портал державних послуг Igov» та інші платформи, або ж не надаються онлайн взагалі. Відповідно до даних Національного інституту стратегічних досліджень одне місто використовує з цією метою портал «Розумне місто», у чотирьох містах створено окремі портали надання адміністративних послуг, в шести містах адміністративні послуги можна замовити онлайн через особистий кабінет користувача, створений на офіційних веб-сайтах міських рад.

Переважна більшість послуг, які нині надаються через портали, не є е-послугами четвертої стадії розвитку, коли виконання всіх процедур, передбачених порядком надання послуги, відбувається в електронній формі. Здебільшого, це послуги другої та третьої стадій розвитку, тобто лише частково автоматизовані.

Наприклад, в Естонії на сайті державних послуг, забезпечується доступ до близько 1500 повністю цифрових послуг, в той час, як в Україні на сайті iGov доступно трохи більше 400 послуг на ранніх стадіях автоматизації.

Таким чином, на даний момент не дотримується принцип «єдиного вікна», що є одним із ключових принципів розвитку системи електронних послуг, а також порушуються норми чинного Закону України «Про адміністративні послуги», що передбачають надання адміністративних послуг в електронній формі через Єдиний державний портал адміністративних послуг.

Для вирішення цієї проблеми на державному рівні необхідна розробка та допомога у запроваджені місцевим органам влади типового ІТ рішення для інтеграції послуг місцевого самоврядування у загальнодержавну систему електронних послуг. Окрім цього вирішення питання потребує реінжинірингу адміністративних процесів, інтеграція реєстрів та систем документообігу органів влади, про що буде йтись у наступних розділах документу.

13.3.5. Е-документообіг (EFSS)

Громадський моніторинг впровадження інструментів е-урядування в органах місцевого самоврядування, проведений у 98 найбільших містах України показав, що система е-документообігу використовується лише в половині досліджуваних міських рад. При цьому не забезпечено повноцінне функціонування системи е-документообігу, застосовуються окремі її елементи, найчастіше – з метою реєстрації звернень громадян, внутрішньої, вхідної та вихідної документації, а використання електронної пошти не є електронним документообігом за визначенням. Поки Україна зволікала із запровадженням е-документообігу в світі кардинально змінилися стандарти цієї технології. На сьогодні замість документообігу застосовуються інструменти синхронізації та спільного використання файлів підприємства (EFSS).

Сучасна організація цифрового документообігу (EFSS) ґрунтується на таких принципах:

  • однократне внесення документа в систему, після чого документ не пересилається між користувачами а лише змінюються параметри доступу до нього та здійснюється управління версіями;
  • чітка формалізація та безперервність сценаріїв руху документів;
  • документи автоматично спрямовуються системою виконавцям відповідно до їхніх обов'язків, та сценарію проходження, що мінімізує людський фактор;
  • прозорість процесів проходження документів, коли в системі видно кожен етап життєвого циклу документу та параметри кожної операції;
  • фективна система пошуку і навігації в документах.

Відповідно до матриці цифрової трансформації урядів Gartner запровадження EFSS має один із найвищих впливів у короткостроковій перспективі для розвитку урядування.

Проблема створення єдиної системи документообігу пов'язана з історично нагромадженим великим різноманіттям застарілих, несумісних між собою систем у кожного органу влади на всіх рівнях. Інтеграція таких систем потребує аналізу існуючих програмних інтерфейсів взаємодії окремих продуктів та виділення достатніх ресурсів на модернізацію або повну заміну програмного забезпечення в окремих органах влади.

13.3.6. Е-реєстри

Наразі в Україні функціонують безліч електронних реєстрів, які зберігають персональні дані мільйонів громадян: медичний, страховий, земельний, судовий тощо. Вони всі є розрізненими, що робить їх використання не ефективним. Існує нагальна необхідність інтеграції всіх реєстрів через стандартизовані програмні інтерфейси та цілісну архітектуру взаємозв'язків між даними.

Успішним прикладом в цьому питанні виступає Естонія. Естонська система " X-Road" була запроваджена ще у 2001 році, забезпечивши взаємодію державних реєстрів і створивши екосистему обміну адміністративними даними у всій країні.

Українські спроби реалізувати подібний підхід видаються архаїчними. Так, для організації взаємодії суб'єкти владних повноважень спорадично реєструються в Національному реєстрі електронних інформаційних ресурсів. Державне агентство з питань електронного урядування створює у реєстрі особисті кабінети таких суб'єктів із розміщеними в них формами заявок постачальника і отримувача.

В Україні сьогодні необхідно провести повний аудит адміністративних даних, розробити нові стандарти, які поєднають розрізнені дані в єдину логічну систему. Після чого запровадити єдину технічну систему взаємодії реєстрів відповідно до нової архітектури організації даних. Для реалізації цих завдань в Україні вже достатньо технічної допомоги та готовності західних партнерів надати власні інформаційні системи.

Відповідно до трансформаційних пріоритетів Gartner цей крок дозволить у короткостроковій перспективі реалізувати один з найпотужніших інструментів розвитку уряду – Data Quality Tools, тобто можливість інтелектуального аналізу даних держави для вирішення найболючіших проблем, таких, як корупція та неефективність публічного адміністрування, дозволить створити принципово нові послуги і продуктів.

13.3.7. Експертні системи прийняття рішень

З метою підвищення ефективності роботи органів влади необхідним є впровадження автоматизованих систем підтримки прийняття управлінських рішень, які передбачають:

  • надання якісної та наочної графічної інформації про стан усіх галузей, показників соціально-економічного розвитку, роботи комунальних підприємств та державних установ, закупівель тощо;
  • моделювання і прогнозування і аналіз наслідків управлінських рішень і галузевих тенденцій;
  • автоматичне виявлення потенційних загроз і слабких місць в процесах управління органів влади та функціонування галузей.

Наразі в світі у корпорацій та урядів розвинених країн функціонує велика кількість аналітичних систем, запровадження яких в Україні є питанням управлінської культури.

Відповідно до трансформаційної матриці урядів Gartner подібні системи реалізують інструменти Predictive Analytics (аналітика передбачень), Fraud Detection (виявлення шахрайства), що дасть можливість зробити прорив у якості урядування.

13.3.8. Цифрове робоче місце управлінця

Цифрове робоче місце — це віртуальний еквівалент фізичного робочого місця, що дозволяє підвищити мобільність, оперативність, комфорт та якість роботи управлінця. Для запровадження цифрових робочих місць урядовим організаціям України необхідно врахувати ряд аспектів, про які зазначає компанія Delloite.

  1. Пристрої доступу.Смартфони та планшети стали сьогодні невід'ємною частиною повсякденної роботи організацій, тому адміністративним органам потрібно розпочати перехід на їх широке використання.

  2. Інфраструктура комунікацій**.** Для широкого охоплення корпоративні мережі повинні бути обладнані для обміну даними як у внутрішній мережі організації, так і поза нею, що потребує перегляду підходів органів влади до власних інфраструктур та принципів захисту інформації.

  3. Додатки (Apps).ІТплатформи для спільної роботи набули вирішального значення для роботи великих організацій. Вони уможливлюють спільний доступ до робочої інформації, співпрацю при внесенні змін до контенту, постановку і контроль за виконанням завдань, планування спільної роботи, проведення нарад тощо. Цифровізація робочих місць передбачає, що усі дії посадовця в рамках його обов'язків повинні реалізуватися через інтерфейс електронного пристрою.

13.3.9. Публічні інформаційні ресурси органів влади

Інформаційні ресурси органів влади існують саме заради задоволення потреб громадян тому важливим є максимально простий, зрозумілий, повний і приємний доступ користувачів до інформації та електронних послуг.

Відповідно до результатів другого незалежного оцінювання Інститут розвитку регіональної преси за 221 параметром (156 з яких – змістовні, 52 – технологічні) інформаційних ресурсів органів влади у 2016 році основні проблеми щодо якісного та прозорого наповнення веб-сайтів із року в рік залишаються ті самі: владні структури часто приховують інформацію про витрачання бюджетних коштів, про оскарження дій або бездіяльності посадових осіб, деякі види інформації просто не враховують.

Окремою проблемою є низька зручність користування веб-сайтами їх не дружній дизайн та недостатня інтерактивність. Більшість веб-ресурсів органів влади сьогодні передбачають лише статичний односторонній зв'язок з користувачем.

З одного боку проблема якості веб-ресурсів органів влади вирішується шляхом їх взаємної інтеграції та надання послуг та інформації в форматі «єдиного вікна» через централізований портал. З іншого боку необхідна розробка єдиних державних стандартів, обов'язкових для запровадження адміністративними органами та ІТ координація з боку спеціального органу влади відповідального за цифровізацію в Україні. Розробка стандартів повинна включати залучення неурядових профільних організацій та враховувати найсучасніші тенденції UI та UX.

13.3.10. Роль соціальних мереж

Співпраця уряду з громадянами в соціальних мережах відкриває додаткові шляхи до побудови ефективних комунікативних майданчиків між суспільством і владою. Зокрема, утворення спільнот, де держструктури контактують с громадянами за різними сферами життя; пряма звітність чиновників перед громадянами; оперативне обговорення й вирішення в режимі онлайн проблем, що виникають у країні та регіонах тощо.

Згідно з доповіддю Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) уряди 26 з 34 країн-членів мають акаунти в Twitter та 21 уряд має сторінку в Facebook. Крім цього, окремі державні установи мають свої акаунти або сторінки в соціальних мережах.

Наприклад, у США Барак Обама використовував соціальні засоби масової інформації і до, і після передвиборчої кампанії 2012 р., приділяючи головну увагу прозорості й відкритості в уряді. Ще в 2011 р. мер Нью-Йорка Майкл Блумберг анонсував, що місто відкрило свої інформаційні канали на Facebook, Foursquare, Tumblr, и Twitter з метою поліпшення взаємодії між керівництвом міста та його мешканцями.

У 2014 р. вперше в історії федерального уряду Німеччини, кабінет Меркель взаємодіяв через мережу Інтернет безпосередньо з громадянами. Кожен міністр зробив індивідуальний відеоролик та звернення до громади.

У 2011 році громадяни Ісландії долучилися до розробки тексту Конституції через Фейсбук. Пройшовши один рівень модерації, побажання і зауваження стали предметом обговорення уповноваженої групи з розробки документу. В роботі громадян над проектом конституції також використовувалися Flickr, Twitter і YouTube.

В Україні ж лише поодинокі посадові регулярно спілкуються з громадськістю через соціальні мережі, лише частина центральних органів якісно веде свої сторінки у Фейсбук, публікуючи цікавий та корисний контент у форматі, який придатний для поширення у мережі. На місцевому рівні ситуація значно гірше і за якістю контенту і за рівнем використання соціальних медіа в роботі органів влади.

В вище згаданій матриці пріоритетів цифрової трансформації саме використання соціальних медіа у роботі Урядових структур має найвищий ефект у короткотерміновій перспективі.

Розвиток цього напрямку в Україні не потребує значний фінансових витрат і може бути швидко запроваджений за якісної координації та політичної волі на найвищому рівні. Для швидкого запуску цього інструменту необхідне затвердження рамкового стандарту комунікації органів влади з громадянами через соціальні медіа та навчання відповідальних осіб із прес-служб усіх органів влади країни.

13.3.11. Електронний кабінет громадянина

Електронний кабінет громадянина – це аналог електронного робочого місця управлінця, тобто набір усіх необхідних інструментів для взаємодії з адміністративними органами та доступу до необхідних даних.

В Україні створення електронних кабінетів відбувається розрізнено, на розсуд окремих органів влади. Так Верховна Рада України запроваджує новий веб-портал «Електронний кабінет громадянина», що виступатиме в якості єдиної точки входу для роботи з електронними зверненнями громадян, запису громадян України на відкриті пленарні засідання, участі у громадських обговореннях законопроектів тощо. Державна фіскальна служба, наприклад використовує власні інструменти для платників податків, аналогічно земельний кадастр або сайти петицій кожного окремого органу влади надають вузько спеціалізовані сервіси на розрізнених інтернет ресурсах. Цей шлях значно заплутує та ускладнює цифрову взаємодію громадян із державою, а сама система роботи уряду стає не прозорою і не цілісною.

В Естонії, наприклад, кожен громадянин має власний електронний кабінет куди він може авторизуватися за допомогою кардрідера приєднаного до мобільного пристрою чи комп'ютера та своєї ІD картки (електронного паспорта) з особистим електронним цифровим підписом або через Mobile ID.

В цифровому кабінеті громадянин може отримати будь-які послуги та інформацію від адміністративних органів, відслідкувати стан опрацювання свого питання, бачити які органи влади та посадові особи цікавляться його персональними даними з реєстрів тощо. Саме такий інтегральний підхід стимулює громадян до використання електронних сервісів та мінімізує часові затрати користувачів. Україна має йти по шляху уніфікації та об'єднання електронних кабінетів різних установ у єдину екосистему з єдиною точкою входу.

13.3.12. Кібербезпека та захист даних

У 2018 році, вперше в історії Давоського форуму у ТОП-5 ризиків Всесвітнього економічного форуму увійшли одразу два цифрові ризики – кібербезпека та крадіжка даних. За даними дослідження антивірусної компанії McAfee, світова шкода від хакерських атак вже сягає $600 млрд на рік. Україна, як ніхто вже відчула на собі цю загрозу.

Так, в результаті кібератаки вірусом Petya в 2017 році за даними адміністрації Президента України, постраждало близько 10% персональних комп'ютерів в Україні, у тому числі державних установ та приватних підприємств. Економічні втрати за експертними оцінками сягнули близько пів мільярда доларів США, або 0,5% ВВП.

Ситуація в країні ускладнюється військовими діями, в які сьогодні втягнена Україна, адже протилежна сторона конфлікту має значний потенціал щодо здійснення кібератак і вмотивована на такі дії.

Не зважаючи на актуальність теми та свіжий негативний досвід, в Україні досі залишають невирішеними серйозні проблеми в галузі кібербезпеки.

Згідно з аналізом міжнародної компанії MITRE найбільш вразливими місцями України є:

  • слабкі можливості залучення фахівців, зокрема проблеми з підготовкою та втриманням спеціалістів з кібербезпеки;
  • не розвинена урядова та національна система управління ризиками;
  • недостатня взаємодія відповідальних сторін, яка виражена у структурі зв'язків між відомствами, що заважає обміну інформацією та злагодженим спільним діям.

В свою чергу із досвіду вірусних атак 2017 року ключову роль в ураженні відіграв людський фактор, тобто низька грамотність управлінців в питаннях кібербезпеки, через відсутність відповідних регламентів та навчання.

Варто зазначити, що уникнути кібератак у сучасному світі майже неможливо, тому стійкість організацій вимірюється сьогодні їх здатністю швидко відновлювати свою життєдіяльність та втрачені після нападів дані. Така здатність полягає у наявності чіткої стандартизації усіх систем цифрового урядування та системи якісного резервного копіювання і відновлення.

Щодо об'єктів та галузей, які потребують першочергового захисту, то такими є об'єкти критичної інфраструктури – енергетики, зв'язку, транспорту, водопостачання та банківської системи.

Отже серед ключових заходів, які необхідно реалізувати в Україні для посилення кібербезпеки є:

  1. Прийняття міжнародних стандартів з кібербезпеки, зокрема:
  • Прийняття стандартів PCI DSS (Payment Card Industry Data Security Standard) розроблених глобальними платіжними системами Visa і MasterCard в усіх аспектах функціонування держави, де присутні фінансові операції;
  • Впровадження процесних підходів описаних в бібліотеці найкращих світових практик ITIL (IT Infrastructure Library) та методології COBIT (Control Objectives for Information and Related Technologies);
  • Оновлення в державних інформаційних ресурсах стандартів шифрування і нових версій протоколів. TLS/HTTP2 для захищеної передачі даних між вузлами систем цифрового урядування у мережі Інтернет;
  • Впровадження технологій автоматичного самонавчання IDS/IPS для виявлення мережевих атак, спроб несанкціонованого доступу, шкідливого ПО тощо, шляхом глибокого аналізу даних, які передаються в мережі
  • використання комплексних багатофункціональних рішень UTM (Unified Threat Management) що включають: файервол, IDS/IPS, антивірус, проксі-сервер, контентний фільтр і антиспам-фільтр.

  1. Запровадження загальнодержавної системи обов'язкового навчання державних службовців основам кібербезпеки.
  1. Створення загальнодержавної системи сучасного захищеного цифрового зв'язку (замість існуючих СІТС, СІТМ);
  1. Оптимізація системи взаємодії органів влади щодо питань кібербезпеки в рамках загальнодержавного процесу реінжинірингу управлінських процесів;
  1. Створення центрального координуючого центру наділеного відповідними повноваженнями щодо роботи з органами влади для запровадження нової моделі кібербезпеки в Україні та розвиток центрів управління кібербезпекою і реагування на кіберзагрози за міжнародними методиками на зразок ENISA (European Union Agency for Network and Information Security);
  1. Взаємодія із міжнародними системами кібераналітики для отримання інформації щодо актуальних кіберзагроз.

13.4. Ключові складові розвитку електронної демократії

Електронна або цифрова демократія – це стандарт використання інформаційних технологій для забезпечення більш глибокого і широкого рівня участі громадян в процесах управління державою та місцевому самоврядуванні.

До основних інструментів цифрової демократії можна віднести е-петиції, е-бюджет участі, відкриті дані, е-голосування, е-законотворення та е-консультації.

Нестача фінансових ресурсів та відсутність національних програм розвитку е-демократії в Україні призвели до того, що більшість рішень в цій галузі розроблені та підтримуються волонтерами або донорами. При цьому широко розповсюджений саботаж чиновників різних рівнів щодо використання вже наявних інструментів а недостатня обізнаність та слабка електронна грамотність громадян спричиняють низький рівень попиту на засоби е-демократії.

Задля розвитку галузі в Україні необхідно вирішити ряд типових проблем щодо кожного окремого інструменту :

  • запровадити нормативно-правове регулювання кожного інструменту із встановленням їх обов'язковості для адміністративних органів усіх рівнів;
  • ресурсно забезпечити впровадження та використання інструментів електронної демократії суб'єктами владних повноважень, у тому числі централізовано розробити пакет інструментів е-демократії, що забезпечить базові потреби більшості органів влади;
  • забезпечити навчання управлінців та допомогу органам влади у запровадженні та використанні інструментів електронної демократії;
  • реалізувати широку популяризацію інструментів е-демократії через мережу усіх державних та комунальних закладів і медіа.

Доцільною є інтеграція інструментів електронної демократії. Коли користувач отримує єдине вікно входу до всіх можливостей участі. Хорошим прикладом цього підходу є веб-платформа Osale.ee в Естонії що поєднує е-пропозиції, е-консультації та е-законотворення.

13.4.1. Відкриті дані

Відкриті державні та муніципальні дані це фундамент розвитку електронної демократії та ключовий чинник забезпечення прозорості урядування. Вони надають можливість розробникам, підприємцям, дослідникам та громадським активістам створювати сервіси та продукти, які сприятимуть вирішенню широкого спектру проблем українського суспільства, підвищать якість надання послуг та відкриють приховані можливості розвитку в усіх сферах.

Хоча в Україні сьогодні і діє Єдиний державний веб-портал відкритих даних data.gov.ua, де міститься понад 39000 наборів даних та 2700 розпорядників інформації, проте наразі не всі органи влади подають свої дані у вигляді, непридатної для цифрової обробки або ж набори даних не повні, значно ускладнює їх використання.

Окрім цього сучасні стандарти відкритості даних передбачають не просто викладення даних, а надання адміністративними органами стандартизованих програмних інтерфейсів (АРІ) для прямого доступу до їх актуальних даних (згідно з Директивою 2002/21/ЄC). Це дасть можливість розробляти безліч громадських і комерційних додатків, які запустять економіку даних.

Яскравим прикладом сучасної відкритості даних виступає США, де:

  • законодавчо встановлено що державні дані за замовчуванням повинні бути відкритими і придатними до цифрової обробки;
  • на сайті Data.gov сформований каталог API всіх міністерств і відомств;
  • платформи для цифрових послуг спільно використовуються декількома відомствами;
  • Digital Services Innovation Center створив сервіси для розробки веб-сайтів і мобільних додатків для відкритих даних;
  • програма цифрової аналітики надає дані щодо, характеристик інформації, яку шукає публіка і чи знаходить вона її;
  • наявні відкриті стандарти безпеки;
  • створюються проектні державно-громадські команди (USDS і 18F) для розвитку сервісів.

Отже на шляху до відкритості даних в Україні не вистачає комплексного підходу та вимогливості Уряду щодо обов'язкового запровадження стандартів та політики відкритості на всіх рівнях влади.

У першу чергу необхідно:

  • провести інвентаризацію всіх даних, якими оперують державні органи та стандартизувати їх в єдину систему;
  • поставити в пріоритет центральним органам влади збір, накопичення і обробку необхідних даних;
  • здійснити реформу Державної служби статистики України, змінити функції цього органу на координуючі щодо управління державними даними;
  • створити спеціальний мозковий центр. який би розробляв способи використання даних для пошуку нових корисних сервісів та допомагав би органам влади запроваджувати їх у свою роботу.

13.4.2. Електронні петиції

В Україні електронні петиції законодавчо визначені як колективне звернення до органу влади, що повинен у відповідь висловити свою позицію з піднятого питання та спільно з підписантами петиції дійти згоди щодо його врегулювання.

Наприклад Австрія пішла далі в питанні петицій, тут заплановано перетворення петицій в інструмент винесення питань на референдум при зборі певної більшої кількості голосів.

Одним із напрямків покращення системи е-петицій є уніфікована система надійної ідентифікації користувачів. Адже використання для ідентифікації лише електронної пошти або соціальних мереж відкриває широкі можливості до зловживання інструментом. BankID також не вирішує проблему так як не всі громадяни є клієнтами відповідних банків. За таких умов суворіші вимоги створені для більшої безпеки, по дискримінують частину громадян.

Значним викликом інструменту є низький рівень його запровадження на місцевому рівні. Це питання вирішується суворим законодавчим зобов'язанням усіх органів влади застосовувати е-петиції, разом із наданням відповідної ресурсної підтримки з боку держави щодо запровадження сервісу.

Проте ключовим фактором є формування відповідної культури і довіри між громадянським суспільством та можновладцями. Лідерство та приклад у цьому питанні має виходити від найвищих рівнів влади. Наприклад проведення регулярних зустрічей та робочих груп з авторами петицій з боку Президента, Міністрів та керівництва Парламенту повинно стати новою традицією цифрового українського суспільства.

13.4.3. Електронне голосування

Електронне голосування значно прискорює підрахунок голосів, робить його більш прозорим, враховує інтереси людей з обмеженими можливостями та підвищує активність виборців.

Світовий досвід. Цікавим є досвід Естонії. Експериментальний досвід онлайн виборів в цій країні відбувся на місцевих виборах у 2005 році. Традиційна процедура голосування була збережена як альтернативна, але під час місцевих виборів 2009 року через інтернет голосувало вже 9,5% громадян, а під час парламентських виборів 2011 року кількість електронних виборців зросла до 24,5%.

Для онлайн голосування в Естонії потрібна ID-карта громадянина, комп'ютер, та пристрій для зчитування карт. Також існує можливість голосування за допомогою мобільного пристрою сім-карти зі стандартом MobileID. Задля мінімізації ризиків тиску на виборців, голосувати можна протягом декількох днів та вільно змінювати свій вибір, остаточний голос фіксується в останній день виборів.

З 25 червня 2018 року в столиці кантону Цуг почали тестування першої в Швейцарії системи електронного голосування (E-Voting), в основу якої входить технологія блокчейн. Віддати свій голос можуть швейцарці, які живуть в Цузі і досягли виборчого голосу, а також мають цифровий ID – його може отримати безкоштовно будь-який городянин. Система електронного голосування на основі блокчейн відрізняється від інших E-Voting тим, що голосування відбувається не як зазвичай - через один центральний сервіс, а відразу через мережу розподілених серверів, що кардинально підвищує безпеку збереження голосів.

Саме ця технологія дозволить Україні нарешті перезавантажити свою виборчу систему та повернути довіру громадян до результатів голосування.

13.4.4. Е-участь у прийнятті рішень органів влади

Е-участь дає можливість громадянам брати участь у розробці нормативно правових актів, можливість вносити свої пропозиції до окремих статей, голосувати за чи проти певних пунктів проектів в якості електронної консультації.

В Болгарії, наприклад, у разі консультацій в режимі онлайн надається не менше 30 робочих днів, зі складних чи гострих питань може знадобитися декілька місяців. Належною практикою в Європі вважається передбачення довшого періоду, ніж 30 робочих днів.

В Україні практика електронних консультацій, нажаль не стала поширеною. Так Верховна Рада України запровадила громадське обговорення законопроектів, проте цей інструмент майже неможливо знайти на сайті Парламенту і він навіть не індексується пошуковими системами. Окрім цього інтерфейс користувача сервісу та механіка обговорень мало придатні для широкого кола учасників.

Аналогічна ситуація з урядовим веб-сайтом «Громадянське суспільство і влада», який на практиці дуже важко знайти недосвідченим користувачам.

Електронні консультації з громадськістю органів виконавчої влади за регламентом повинні проводитися у підрубриці «Електронні консультації з громадськістю» рубрики «Консультації з громадськістю» офіційних веб-сайтів органів, проте у більшості випадків ці рубрики просто пусті.

Отже, як і інших питаннях розвитку е-демократії необхідно уніфікувати інструмент електронних консультацій, розробити і надати стандартний програмний модуль для веб-сайтів усіх органів влади. Окрім цього необхідне єдине вікно консультацій, що поєднає відповідні модулі органів влади країни.

Сама ж вимога проведення консультацій органами влади з громадськістю повинна бути чітко закріплена законом а її невиконання повинно жорстко присікатись.

13.4.5. Е-бюджет та бюджет громадської участі

Бюджет держави, міста чи територіальної громади по суті визначає які реформи будуть підкріплені ресурсами а які будуть позбавлені можливості реалізації. Будь-ка державна стратегія чи політика потребує бюджетного забезпечення, щоб бути втіленою в життя. На жаль саме бюджет в Україні завжди був предметом корупційних скандалів та політичних торгів, а його формування та реалізація почали асоціюватися з інтересами вузького кола еліт а не усього суспільства.

В питанні демократизації бюджетної сфери виділяють два основних інструменти – «Електронний» або «Відкритий бюджет» і «Бюджет громадської участі».

Відкритий бюджет – це комплекс цифрових інструментів для аналізу та візуалізації державних і муніципальних видатків.

Проект цифрового або «відкритого» бюджету зазвичай реалізується в декілька етапів:

  • можливість аналізу видатків та доходів за основними категоріями: дата, головний розпорядник, район, призначення та за стаття бюджетних коштів, порівняння планових та фактичних показників;
  • деталізована інформація, що показує касові надходження та видатки, фінансові зобов'язання та залишки коштів у розрізі конкретних розпорядників коштів (шкіл, лікарень, установ);
  • аналіз конкретних платежів (транзакцій), за договорами і призначення;
  • інтеграція електронного бюджету із системою електронних закупівель, для аналізу історії та процесу проведення тендерів;
  • інтеграція відкритого бюджету з бюджетом громадської участі – для залучення громадян до бюджетного процесу.

Наразі лише в місті Києві проект відкритого бюджету, знаходиться на достатньо зрілій стадії оцифровки а в більшості міст ще не реалізовано навіть початкові стадії цього інструменту на кажучи вже про загальнодержавний рівень.

Бюджет громадської участі – це можливість громадян брати участь в розподілі коштів місцевого бюджету через створення і голосування за проекти покращення міста, ОТГ чи держави. З цією метою орган відповідальний за затвердження бюджету виділяє певний відсоток коштів для розподілу через бюджет громадської участі, після чого оголошується конкурс проектів де переможець визначається голосуванням громадян.

У 2016-2018 роках у 23 обласних центрах України було подано близько 2500 проектів з яких вибрано близько 400. Сумарно під час конкурсу було віддано півмільйона голосів громадян.

Як і в ситуації з електронним бюджетом, далеко не всі громади та муніципалітети підтримали даний інструмент, відсоток коштів передбачений для розподілу в рамках цього підходу значно варіюється і в деяких містах є мізерним.

Окрім відсутності ініціативи з боку органів влади присутня також інституційна неспроможність запровадження інструментів

Отже для цифровізації бюджету в Україні необхідно** :**

  • законодавчо визначити основні обов'язкові параметри бюджетів громадської участі та відкритих бюджетів для всіх відповідних розпорядників коштів;
  • створення базового якісного набору ІТ інструментів для бюджету участі та відкритого бюджету, або централізованих порталів, де кожне місто зможе легко розгортати свій розділ з типовим функціоналом, щоб уникнути багаторазової розробки програмного забезпечення втрачаючи на це ресурси, підвищуючи ризики корупції та отримання неякісного продукту;
  • передбачення на рівні державного бюджету ряду статей і певного обсягу коштів, які будуть розподілятися голосуванням громадян за проекти в рамках бюджету участі, аналогічно як і на муніципальному рівні.

**13.5. Напрямки використання проривних технологій

13.5.1. Blockchain

Блокчейн — це захищена криптографічними засобами технологія розподіленої однорангової мережі загального користування (децентралізована), яка може зберігати інформацію про транзакції (правочини) на постійній основі і без можливості її змін. Система блокчейн функціонує не маючи центрального серверу з точки зору самої архітектури, а роль управлінця виконують децентралізовані алгоритми. Блокчейн забезпечує високий рівень захисту на базі повністю децентралізованих систем, що мінімізує ризики підробки і втрати даних.

Виходячи з переваг технології розвинені країни почали активно переносити на її основу найбільш важливі цифрові сервіси. В США, наприклад, декілька штатів заснували спеціальні ініціативи для блокчейнізації урядування.

Так Institute for Blockchain Studies виділяє найбільш потенційні галузі, де технологія блокчейна може допомогти покращити урядування.

  • Власність – кодування об'єктів та підтвердження передачі майна.
  • Фінанси – переказ валюти, акцій, приватних акцій, облігацій, деривативів; процесінг грошового обігу.
  • Публічні записи – управління земельними правами, облік транспортних засобів, реєстри, ділові ліцензії, паспорти, ідентифікатори виборців, свідоцтва про смерть, докази страхування тощо.
  • Приватні записи – укладання та виконання договорів, цифрові підписи, заповіти, escrows.
  • Фізичні активи – управління доступом до нерухомості, оренда тощо.

Технологічний офіс штату Іллінойс відповідальний за проект блокчейн трансформації уряду виділяє наступні конкретні сервіси, які першочергово можна перевести на блокчейн:

  • управління правами власності
  • реєстри освітніх та наукових ступенів
  • державні страхові виплати за медичну допомогу
  • управління, оновлення та передача медичних записів
  • подача та управління страховими вимогами
  • оцінка та управління професійними ліцензіями
  • податкові розрахунки та платежі
  • адміністрування квитків, штрафів, включаючи платежі та обробку
  • управління, оновлення та передача кримінальних справ
  • управління сертифікатами про народження та смерть
  • управління транзакціями у енергетичному секторі
  • запис та звітування про фінансові операції, фінансові звіти
  • управління походженням патентів, товарних знаків, застережень, доменних імен
  • управління голосуванням на виборах

Під час Всесвітнього економічного форуму 2018 у Давосі (Швейцарія) було представлено світову блокчейн карту з чотирнадцятьма країнами – лідерами технології блокчейн, в який увійшла й Україна. Саме в Україні зосереджена значна частина світових фахівців технології та фінтех – проектів, проте органи влади значно відстають у процесі запровадження технології. Так обіцянки Уряду про переведення державних реєстрів на блокчейн-платформу поки що не втілені в життя, лише частково технологію запроваджено в оновлений Державний земельний кадастр, та систему державних закупівель «Сетам», яка займається реалізацією арештованого, конфіскованого та заставного майна банкрутів.

Враховуючи специфіку України де людський фактор, корупція та бюрократія є найбільшими вадами урядування – технологія блокчейн є майже панацеєю для вирішення цих проблем.

Отже за лідерства найвищих посадових осіб держави необхідне об'єднання української блокчейн спільноти розробників та міжнародних компаній для форсованого переведення усіх можливих сервісів держави на цю технологію в декілька кроків, запропонованих Національною асоціацією США NASCIO:

  • розробити попередню стратегію використання технології блокчейн для урядування;
  • створити на рівні держави групу зацікавлених сторін, як від бізнесу так і з технологічного сектору для вдосконалення попередньої стратегії;
  • визначити найбільш перспективні сфери застосування блокчейн, щоб швидко створити історії успіху;
  • приєднатися до співпраці з іншими організаціями, щоб поділитися можливостями і скоротити витрати та інновації.

13.5.2. Віртуальні помічники

Станом на сьогодні використання віртуальних помічників, зокрема чат-ботів в електронному урядування є усталеною практикою. Американська компанія V-Soft Consulting Inc. наводить приклад 12 глобальних державних агенцій, які успішно використовують у своїй діяльності чат-ботів, серед них:

  1. Уряд Сан-Франциско - Chatbot PAIGE. Ця програма побудована на платформі Facebook.NLP.wit.ai. призначений для надання допомоги працівникам урядових агенцій у Сан-Франциско щодо процесу закупівлі цифрових технологій.
  1. Уряд Дубаї – Chatbot RAMMAS розроблений на платформі Google AI. Програма запущена в Дубаї (DHEA) у 2017 року. Урядовий чат-бот цілодобово приймає запити людей, обробляє дані та приймає рішення з високою точністю. З моменту запуску RAMMAS обробив близько 698 000 запитів за різними каналами.
  1. Уряд Австралії – Chatbot Алекс є офіційною частиною бюро з питань оподаткування в Австралії, в основному призначений для надання допомоги людям і компаніям у питаннях оподаткування та майнових прав.

4 . ** Уряд Махараштри** (Індія) - Chatbot PMC. В рамках ініціативи "Спритне місто" створено веб-сайт для обміну відеороликами "PMC", а чат-бот для PMC надає людям інформацію щодо реєстрації скарг, онлайн-послуг, податкового подання, проблем зі здоров'ям, фінансування, інформації про водійські права тощо. Інформація чат-боту оновлюється на основі даних аналітики всіх публічних служб.

В Україні є також поодинокі приклади використання чат-ботів в е-урядуванні, однак наразі вони сильно розрізнені, фрагментарні і, часто, не задовільної якості.

Використання мессенджерів сьогодні витісняє усі інші канали комунікації (сайти, соціальні мережі, пошту) як у цифровому урядуванні так і в корпоративному секторі. Gartner прогнозує, що до 2020 року 85% всіх взаємодій з клієнтами буде керуватися без представника людини.

Україна повинна зробити пріоритетним надання всіма органами влади послуг найбільш швидким і зручним для людей шляхом, тобто через мессенджери, та широко застосовувати у каналах комунікації багатофункціональних чат-ботів, які виконуватимуть роль цифрових помічників – нагадувати людині про терміни оформлення документів, про нові електронні послуги, можливості для громадянина на основі аналізу його особистих даних тощо. Застосування подібної технології зменшить витрати на адміністрування взаємодії з клієнтами та кардинально підвищить якість і доступність послуг.

13.5.3. Інтернет речей (IoT)

Інтернет речей (IoT) є одним із головних технологічних трендів найближчого десятиріччя. За прогнозами компанії до 2030 року технології IoT дадуть ефект для світової економіки у розмірі 11% ВВП, збільшать продуктивність праці на 25% та знизять споживання енергоресурсів до 20%.

IoT – це мережа вбудованих у фізичні об'єкти технологій для обміну інформацією, моніторингу, сенсорної та іншої взаємодії. Мова йде про різноманітні датчики щодо стану екології, руху транспорту і пасажиропотоку, супутники, камери спостереження, ідентифікатори будь-яких фізичних об'єктів, лічильники енерго-, водо-, газоспоживання на будь-яких ділянках мережі тощо. IoT у 21 столітті є основою для прийняття управлінських рішень та оперативної реакції на виклики.

10 головних напрямків ІоТ у 2017–2018 роках за версією компанії Gartner це: безпека, аналітика, управління «речами», мережа для ближнього зв'язку, глобальна мережа з низькими витратами енергії, процесори «до речей», операційні системи «до речей», обробка потоків подій, платформи для ІоТ, стандарти та екосистеми.

До найбільш важливих відмінностей IoT від існуючого Інтернету можна віднести: фокусування на пристроях, які передають дані, а не на людях; значно більша кількість об'єктів, стан яких моніториться; значно менші розміри пристроїв та невелика швидкість передачі даних; фокусування на зчитуванні даних, а не комунікаціях; необхідність створення нової інфраструктури на альтернативних стандартах.

Використання IoT дає можливість зробити усі процеси життєдіяльності країни прозорими. Наприклад можна легко присікти вирубку лісів в Карпатах через інтелектуальний аналіз космічних знімків або дронів, визначити ерозію ґрунтів спричинену недобросовісним використанням землі, присікти забруднення навколишнього середовища недобросовісними підприємствами завдяки повсюдним датчикам для моніторингу якості повітря і води, автоматично вираховувати навантаження на різні ділянки доріг та регулювати транспортний потік тощо.

Держава повинна створити умови для розвитку галузі та стати активним споживачем послуг IoT. Зокрема потрібно врегулювати питання розподілу частот передачі даних для IoT, порядку та приватності щодо розміщення пристроїв, наприклад відео-фіксації в публічних місцях, доступу приватних дронів до повітряного простору, аналізаторів повітря, води та інших датчиків. Врешті IoT повинен стати частиною державних експертних систем прийняття управлінських рішень.

13.5.4. Big Data та Машинне навчання (E-learning)

«Великі дані» - це комплекс інструментів і методи обробки структурованих та неструктурованих даних з метою їх використання для вирішення конкретних завдань. Ця галузь нерозривно пов'язана із «машинним навчанням» - підмножиною алгоритмів штучного інтелекту, що використовує статистичні методи і нейронні мережі, для самостійного покращення власної продуктивності у вирішенні певних задач засновуючись на даних, без явного програмування людиною.

Відповідно до Gartner інструменти підвищення якості даних вирішують наступні задачі:

  • автоматично "очищають" дані з метою їх підготовки для аналітичних систем;
  • автоматично ідентифікують, зв'язують або об'єднують записи в наборах даних або між ними виходячи з непрямих ознак взаємозв'язку;
  • аналізують дані для збору статистики (метаданих), які забезпечують розуміння якості даних та допомагають виявити проблеми якості;
  • забезпечення постійної відповідності даних правилам, які визначають якість даних для організації;
  • підвищення вартості внутрішньодержавних даних шляхом додавання відповідних атрибутів із зовнішніх джерел (наприклад, демографічних атрибутів споживачів або географічних дескрипторів).

Засновуючись на даних, алгоритми машинного навчання здатні покращити безліч аспектів повсякденного життя. Наведемо приклади.

  1. Установа DCMR Milieudienst Rijnmond в Нідерландах бореться з забрудненням, відходами та іншими екологічними загрозами в регіоні навколо Роттердаму. Поєднуючи програмне забезпечення IBM Analytics, партнерство з нідерландською фірмою Security Data Expert та набір віддалених датчиків, команда може використовувати навчання комп'ютера, щоб ідентифікувати та оцінювати небезпеку навколишнього середовища в режимі реального часу.
  2. Бельгійська установа VDAB займається скороченням тривалості безробіття для молодих працівників, а також пошуком шляхів спрямування обмежених ресурсів туди, де вони справді необхідні. Модель машинного навчання розроблена компанією IBM Global Business Services містить останні дані для прогнозування тривалості безробіття для кожного шукача роботи, таким чином агентство може зробити більше, щоб перервати закономірності безробіття.
  3. В Колумбії у 2016 році було надано екстрену продовольчу допомогу мільйонам громадян засновуючись на інформації фірми Informese, яка використовувала IBM SPSS Modeler для надання інтелектуальної аналітики та мікро націлювання, для оптимізації розподілу допомоги найбіднішим і найвіддаленішим районам Колумбії.

Не кажучи вже про звичні для розвинених країн способи використання цих систем в управлінні транспортними потоками та енергетичними мережами, виявленні корупційних ризиків та прогнозуванні попиту.

Згідно з глобальними даними консалтингової компанії Deloitte, відносно низьковитратний «штучний інтелект» який прискорює завдання людини на 20% може вивільнити уряд від 96,7 млн. людських робочих годин, тоді як високі інвестиційні в АІ, що призведуть до збільшення продуктивності людей на 200%, можуть врятувати уряд від втрати 1,2 млрд. людських робочих годин. Це може мати потенційну економію в розмірі від 3,3 до 4,1 мільярда доларів, або, швидше за все, робоча сила буде використовуватися на більш корисних адміністративних роботах.

Україна тим більше сьогодні не може собі дозволити неефективний та громіздкий державний апарат, тому саме запровадження технології великих даних і машинного навчання повинні стати пріоритетними в процесі цифровізації уряду не дивлячись на необхідність суттєвих стартових інвестицій.

13.6. Інституційне забезпечення запровадження цифрового урядування

13.6.1. Уповноважена координація

Уповноважена координація передбачає наявність досвідченого та цілеспрямованого лідера – головного трансформаційного офіцера (chief transformation officer), який би очолював процес запровадження цифрового урядування.

Згідно з позицією компанії МcКinsey такий трансформаційний офіцер має:

  • мати здатність досягти правильного балансу між короткостроковими поліпшеннями та досягненням довгострокових цілей, а також забезпечити те, щоб керівники лінійних структур несли відповідальність за зміни та особисто забезпечували їх швидкий результат;
  • бути незалежним, не пов'язаним із корупційними схемами;
  • нести відповідальність за забезпечення досягнення кінцевої цілі, тож повинен мати чітко визначений план з самого початку;
  • бути інтегрованим в усі сфери (без винятку), що стосуються відповідного процесу трансформації;
  • приймати рішення, базуючись на фактах та незалежному аналізі.

Отже цифровий офіцер повинен бути обличчям трансформації, встановлювати її тон і стимулювати ентузіазм у процесі її здійснення.

У майбутньому уряді роль такого трансформаційного офіцера міг би виконувати голова Державного агентства з питань електронного урядування України, якого потрібно підпорядкувати Міністру економіки, що очолюватиме Міністерство економіки і розвитку, наділене потужними повноваженнями і відповідальністю за впровадження Нового економічного курсу в цілому (див. розділ 12).

В умовах, що існують сьогодні, інституційне забезпечення цифровізації уряду має системні вади. По-перше, це відсутність ключової властивості – незалежності:

  • по-перше Державне агентство з питань електронного урядування координується Кабінетом Міністрів України
  • по-друге має погоджувати штатний розпис та кошторис апарату з Міністерством фінансів, в пріоритетах якого цифрова трансформація стоїть не на першому місці
  • по-третє Агентство не має повноважень щодо впливу на роботу інших органів влади в питаннях цифровізації.

13.6.2. Інтегральний підхід

Наразі в Україні існує проблема, яка полягає у відсутності уніфікованого комплексного плану дій із впровадження та розвитку засад електронної демократії та цифрового урядування. На сьогодні розроблений ряд концепцій та стратегій, які повністю або частково стосуються різних аспектів цієї галузі.

Проблема полягає у фрагментарності підходу до цифровізації країни, деякі положення документів дублюються або суперечать одне одному. Наприклад, План заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 роки передбачає розробку переліку з 80 пріоритетних послуг в електронній формі із них у 2017 році за участю громадськості буде визначено 15 найбільш популярних адміністративних послуг з метою оптимізації процедур їх надання, а Концепція е-послуг до 2020 р. містить перелік з 45 послуг. Окрім цього більшість вище наведених документів не містять конкретних кроків цифровізації та відсутня загальна дорожня карта змін.

З огляду на це, є доцільним об'єднання зусиль відповідальних за виконання зазначених заходів органів влади задля:

  • консолідації перелічених документів;
  • узгодження спільної політики всіх органів влади з питання електронного урядування;
  • розробки цілісної стратегії цифрової трансформації;
  • створити План заходів з реалізації інтегрованої стратегії цифрової трансформації;
  • відповідно до плану перейти до конкретного переліку дій, строків та відповідальних осіб, які б втілювали стратегію не фрагментарно, а цілісно.

Яскравим кейсом є приклад Естонії, яка від цифрової ідентифікації аж до сьогодні покроково нарощувала власну систему електронного урядування. Тому зараз завдяки своїй мережевій та модульній природі естонська система е-урядування може бути легко масштабована і навіть експортована.

13.6.3. Забезпечення ресурсами

В Україні кошти на цифровізацію протягом десятиліть спрямовувалися на фінансування різних, неузгоджених між собою програм.

Найновіший документ – це «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд» та автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2012 р. № 236 містить складники інформаційної системи «Електронний уряд», на створення яких спрямовуються бюджетні кошти:

  • система електронної взаємодії органів виконавчої влади;
  • єдиний інформаційний веб-ресурс звернень громадян до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
  • веб-портал адміністративних послуг.

Однак перелік складових е-урядування значно розширився з 2012 року, а інший документ щодо розподілу коштів, так і не був затверджений.

Наразі Державне агентство з питань електронного урядування взагалі не має коштів на впровадження «Цифрового порядку денного України – 2020 (Digital Agenda). А сам документ так і не був прийнятий Верховною Радою в якості закону, згідно з яким мають реалізовуватися відповідні заходи із цифрової трансформації урядування.

Вирішенням цієї проблеми може стати формування у державному бюджеті (окремою статтею) видатків на цифрову трансформацію відповідно до цілісної стратегії цифрової трансформації та плану заходів, розроблених координаційним органом. Однак одночасно необхідно запровадити ефективний механізм моніторингу реалізації таких заходів та їхньої відповідності розмірам відповідних витрат. Таку роль може виконувати реформоване Державне агентство з питань електронного урядування у підпорядкуванні Міністерства економіки і розвитку із новими повноваженнями.