4. Нова якість монетарної політики і банківського регулювання. Розвиток банківської системи та процесів кредитування реального сектору

4. Нова якість монетарної політики і банківського регулювання. Розвиток банківської системи та процесів кредитування реального сектору

РОЗДІЛ 18. НОВА ЯКІСТЬ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ: СТАБІЛЬНА ГРИВНЯ ТА ПІДТРИМКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

За визначенням ЄЦБ, Стратегія монетарної політики (Monetary Policy Strategy – MPS) – це система цілей, інструментів, індикаторів і принципів ухвалення рішень, якими керується центральний банк за здійснення монетарної та валютно-курсової політики. Це гнучка система взаємопов'язаних елементів, спрямована на стратегічне регулювання, зокрема на мінімізацію найбільш руйнівних ризиків для даної країни.

Для підвищення ефективності Стратегії монетарної політики центрального банку критично важливим є системний підхід і чітка координація дій органів влади у сферах фіскальної, монетарної, валютно-курсової та економічної політики. Використання цих інструментів макрорегулювання без координації і врахування ризиків їх можливого деструктивного взаємовпливу призводять до циклічних коливань, які розхитують економічну систему і підштовхують її до кризи.

Головний принцип монетарно-фіскальної координації полягає в тому, що стратегічним орієнтиром для монетарної і фіскальної політики має бути спрямування на узгоджене підтримання динамічних станів зовнішньої (тобто рівноваги платіжного балансу) та внутрішньої рівноваги (тобто оптимального співвідношення темпів інфляції і економічного зростання).

Саме ця мета як результат реалізації узгодженого процесу досягнення системи підцілей (а саме, оптимальної динаміки темпів інфляції, економічного зростання, зайнятості, платіжного балансу та ін.) об'єднує різні інструменти та різні інститути в оптимальну систему збалансованого макрорегулювання всіх аспектів розвитку економіки.

Як детально показано у розділі 7, нажаль, монетарна політика НБУ протягом останніх чотирьох років була не засобом вирішення монетарних проблем в економіці і гарантією низької інфляції, а інструментом загострення валютної і інфляційної кризи. Сьогодні серйозні стратегічні і тактичні диспропорції монетарної політики перешкоджають зниженню інфляції і одночасно гальмують економічне зростання. Тому без реформування стратегічних напрямків і операційної системи монетарної політики, зниження інфляції та суттєве економічне зростання залишаться неможливими.

Головною метою реформування політики НБУ є забезпечення виконання Національним банком своїх фундаментальних, визначених законодавством функцій, а саме – забезпечення стабільності національних грошей (у внутрішньому вимірі, тобто низького рівня інфляції, і зовнішньому – стабільності курсу національної валюти), а також фінансової стабільності та сприяння економічному зростанню.

Для досягнення цієї мети необхідна реалізація комплексу цілей.

Ціль 1 – Формування оптимального монетарного режиму** 1 ** в Україні, тобто, запровадження оптимальних базових принципів, які задають ефективні правила і орієнтири прийняття монетарних і валютних рішень з врахуванням реальних макроекономічних умов в Україні і з орієнтацією на необхідність переходу економіки до моделі інноваційного зростання.

Ціль 2 – Реформування операційної системи монетарної політики для

  • виправлення руйнівних диспропорцій процентної політики, що призвели до непродуктивних витрат державних грошей, валютної кризи, високої інфляції і гальмування економічного зростання;
  • розвитку її інструментальної структури для реалізації оптимального управління ліквідністю банківської системи;
  • формування чітких і прозорих операційних процедур монетарної політики, спрямованих на розвиток банківської системи і підвищення рівня довіри до Національного банку.

Ціль 3 – Суттєве вдосконалення та підвищення рівня професійності, об'єктивності і ефективності системи комунікацій** НБУ** із банківською спільнотою, учасниками фінансових ринків, суспільством в цілому, міжнародними партнерами.

Ціль 4 – Переорієнтація політики НБУ на розбудову і підтримку розвитку банківської системи , як комплексу рівноправних, різних за розмірами, спеціалізацією і бізнес-моделями банків, спрямованого на ефективне виконання своєї основної функції – кредитування реального виробництва і оптимального перерозподілу капіталу в економіці для фінансування інноваційного економічного зростання.

Для цього необхідне, з одного боку, «лікування» застарілої структурної хвороби економіки через реалізацію Нового економічного курсу та інноваційної економічної політики, що створить здорову економічну основу (клієнтську базу) для функціонування банківської системи; з іншого – виправлення помилок монетарного, валютного і банківського регулювання та перехід до нової концепції центрального банкінгу.

Ціль 5** – Сприяння розвитку цивілізованого конкурентного ринку банківських послуг на базі сучасної ринкової інфраструктури, нових технологій, дотримання антимонопольного законодавства, недопущення рейдерства і корупції з боку НБУ.**

Інструменти і механізми досягнення головної мети реформування монетарної політики і підпорядкованих їй цілей.

На сучасному етапі для формування і оголошення монетарного режиму Національного банку необхідно враховувати природу та особливості інфляційних процесів в Україні, які є проявом інфляції витрат** 2 . Боротьба з таким типом інфляції в умовах економічного падіння або рецесії повинна включати систему заходів, спрямованих проти реальних причин такої інфляції** (детально – у розділі 7).

Такий монетарний режим, необхідний для України сьогодні, і спрямований на зниження інфляції витрат, яка має структурний характер, можна назвати структурним інфляційним таргетуванням.

Він передбачає комплекс структурних, економічних і монетарних заходів у координації з усіма гілками влади, спрямований на досягнення середньострокового цільового значення інфляції – інфляційного таргету – та одночасного забезпечення економічного зростання.

Внаслідок специфічних особливостей інфляції витрат при коректній спрямованості антиінфляційної політики проти її причин у координації з іншими гілками влади, така політика не суперечить цілям економічного зростання (на відміну від боротьби з інфляцією попиту__в класичній ринковій економіці).

Структурне інфляційне таргетування в Україні передбачає комплекс структурних, економічних і монетарних заходів у координації з усіма гілками влади, а саме:

  1. сприяння стабілізації валютного курсу як якоря для зниження інфляції.

    Для цього необхідним є:

  • реформування операційної системи монетарної політики (див. нижче);
  • відновлення нормального обсягу і повноцінної роботи міжбанківського кредитного ринку (який внаслідок помилкової процентної політики і деформованої операційної системи звузився у кілька разів);
  • відновлення нормального обсягу і повноцінної роботи офіційного валютного ринку (внаслідок помилкових дій НБУ з 2014 р. його обсяг зменшився у кілька разів);
  • розвиток інструментів і процедур для хеджування банками і підприємствами валютних ризиків;
  • координація дій між Урядом і НБУ у межах оновленої роботи Ради з фінансової стабільності для запровадження системи стимулів для розвитку високотехнологічного експорту та експорту з високою доданою вартістю і підвищення мотивації експортерів для заведення у країну валютної виручки і стабілізації валютного ринку;
  • підтримка і стимулювання виробництв, спрямованих на імпортозаміщення і насичення внутрішнього ринку конкурентоздатними товарами вітчизняного виробництва. Це сприятиме заміщенню імпортних товарів у споживчому кошику, вирівнюванню платіжного балансу, стабілізації валютного курсу і зниженню інфляції;
  1. стимулювання виконання банківською системою функції головного кредитора для стратегічної структурної перебудови економіки , імпортозаміщення, розвитку потужної високотехнологічної промисловості, малого і середнього бізнесу;
  1. стимулювання вирівнювання банками своїх балансових диспропорцій за валютами (currency mismatch) та строками визрівання пасивів і активів (maturity mismatch);
  1. зниження доларизації економіки і стимулювання підвищення конкурентного статусу національної валюти – гривні;
  1. заходів щодо демонополізації ринків у координації з Урядом і Антимонопольним Комітетом (НБУ – в частині стимулювання розвитку малих і середніх банків з акцентом на структурні показники балансів, а не на абсолютні розміри капіталу; недопущення зниження конкуренції на ринку банківських послуг і запобігання перетворення його у квазідержавну або олігополістичну структуру).

Реформування операційної системи монетарної політики НБУ є необхідним для подолання однієї з г оловних проблем монетарної політики, яка існує сьогодні і полягаєу порушенні Національним банком фундаментальних принципів оптимального управління ліквідності банківської системи. Протягом останніх чотирьох років (як показано у розділі 7) Національний банк діє не як ефективний монетарний регулятор, а як «успішний» конкурент на ринку банківських ресурсів і активний учасник витіснення інших активів, зокрема кредитування з фінансового ринку та створення спіралі профіциту ліквідності, що порушує нормальне функціонування міжбанківських ринків, процентного і кредитного каналів трансмісійного механізму монетарної політики.

Для оптимізації управління ліквідністю банківської системи, на першому етапі реформування операційної системи має бути здійснений перехід від домінування операцій постійного доступу (сьогодні фактично це операції розміщення банківських коштів на депозитні сертифікати (ДС) НБУ овернайт3 і рефінансування овернайт) до дискреційної монетарної політики.

Сутність зазначеного переходу полягає в наступному:

перейти від домінування операцій постійного доступу (які при існуючих процентних ставках за депозитними сертифікатами НБУ не є ефективним засобом мобілізації коштів, а призводять до розкручування спіралі структурного профіциту ліквідності, непродуктивної емісії (вже 30 млрд. грн у вигляді сплачених банкам процентних доходів за ДС) та блокують вирішення проблеми грошового голоду у реальному секторі) до дискреційної політики, спрямованої на досягнення оптимального рівня ліквідності банківської системи і стимулювання кредитування реального сектору. Це дозволить створити основу для розбудови альтернативного (у порівнянні з фіксацією обмінного курсу) якоря для валютної і цінової стабільності;

Інструменти і механізми для вирішення цього завдання.

Для переходу до дискреційної монетарної політики, спрямованої на оптимальний рівень банківської ліквідності і стимулювання кредитування реального сектору, необхідними є дії у такій послідовності.

  1. A.** В якості основних операцій управління ліквідністю банківської системи розвинути використання операцій репо, тендерних процедур та інших операцій НБУ на відкритому ринку**.

Зараз в якості інструмента для абсорбції ліквідності в основному використовуються операції постійного доступу за депозитними сертифікатами овернайт та двотижневі депозитні сертифікати. Високі ставки за ДС, внаслідок ефекту витіснення, зруйнували нормальне функціонування міжбанківського кредитного ринку та привели до його фрагментації і практично повної дисфункції. НБУ став конкурентом міжбанківського ринку і «успішно його подолав», перебравши на себе практично весь обсяг операцій.

Згідно з успішним досвідом багатьох країн базовими активами для операцій репо на відкритому ринку можуть бути як державні облігації, так і короткострокові та середньострокові (від 6 місяців) депозитні сертифікати центрального банку. Застосування цих інструментів та виправлення помилок процентної політики сприятиме розвитку дискреційної політики і оптимізації регулювання ліквідності банківської системи.

В.** Оптимізувати інструментальну структуру, процентні ставки та обсяги операцій монетарної політики** для підвищення ефективності управління ліквідністю банківської системи, валютної стабілізації і одночасного поступового розвитку механізмів ринкового курсоутворення.

Для цього слід чітко структурувати операції монетарної політики за якісно різними групами наступним чином.

Перша групаосновні операції з надання і мобілізації ліквідностіоперації на відкритому ринку (Open Market Operations), які проводяться за ініціативою НБУ.

Їхній обсяг повинен бути домінуючим в обсязі всіх операцій Національного банку з управління ліквідністю банківської системи.

Основні операції повинні включати у себе:

  • базові операції на відкритому ринку (як вже зазначалось, операції репо та інші), що проводитимуться на регулярній основі (Basic open market operations, зокрема MROMain Refinancing Operations );
  • операції тонкого налаштування ( Fine-tuning operations ), тобто операції додаткового регулювання ліквідності у разі необхідності;
  • структурні операції регулювання ліквідності, спрямовані на стимулювання банківського кредитування реального сектору ( Structural operations ).

Друга групаоперації постійного доступу ( Standing Facilities ), які проводяться за ініціативою банків, що задовольняють вимогам участі у цих операціях.

Ці операції за їхнім призначенням повинні мати невеликий обсяг і використовуватись переважно для технічних функцій виконання банками щоденних нормативів , а також для визначення коридору процентних ставок міжбанківського ринку.

До цієї групи належать операції рефінансування овернайт і операції залучення коштів на депозити овернайт.

Для більшої чіткості в комунікаціях з учасниками ринку та зрозумілості і відповідності структури операційної системи НБУ практиці інших країн (зокрема практиці ЄЦБ) для операцій постійного доступу щодо залучення Національним банком коштів на депозити овернайт доцільно використовувати поняття «депозити овернайт» (поняття «депозитні сертифікати» повинно використовуватись, згідно із світовими стандартами, для операцій відкритого ринку, а не для операцій постійного доступу, як передбачено постановами НБУ).

Критеріями ефективності операцій першої групи повинні бути їхня конкурентна привабливість для банків і формування оптимального обсягу ліквідності у банківській системі, що сприятиме валютній стабілізації і зниженню інфляції без порушення мотивації до кредитування реального сектору.

Ефективність операцій другої групи** визначається**

  • оптимальністю меж створюваного ними коридору процентних ставок для досягнення операційної і стратегічної цілі НБУ;
  • тим, що вони не заважають функціонуванню міжбанківського ринку і не допускають перебирання Національним банком на себе функцій міжбанківського ринку і надмірного зростання обсягів цих операцій (що відбувається сьогодні).

Одночасно з розвитком операцій першої групи необхідно вивести операції постійного доступу Національного банку із розряду конкурентно привабливих через розширення коридору процентних ставок за цими операціями за рахунок зниження ставок за ДС НБУ овернайт (які стануть депозитами овернайт НБУ).

Ставки за операціями постійного доступу повинні бути за межами конкурентної привабливості для банків (за депозитами овернайт – нижче ринкових, а за кредитами рефінансування овернайт – вище ринкових), щоб НБУ не вносив викривлення в роботу міжбанківського ринку, не заважав активності міжбанківського кредитування та проведенню операцій першої групи на відкритому ринку.

За цими ставками (за своїм традиційним призначенням у світовій практиці монетарного регулювання) повинні відбуватися невеликі за обсягом операції, які виконуватимуть лише функції визначення коридору процентних ставок та певного штрафу за неефективний банківський менеджмент ліквідності, коли на кінець дня банк має залишок ліквідності (і тоді розміщує кошти на депозит овернайт НБУ), або дефіцит ліквідних коштів (і тоді залучає рефінансування овернайт) для виконання банківських нормативів.

Основні обсяги ліквідності будуть надаватися банкам або мобілізовуватимуться через операції репо, а також інші операції відкритого ринку.

У Національному банку необхідно розробити (з врахуванням специфіки національного грошового ринку) динамічну модель прогнозування і оптимізації управління ліквідності на основі сучасного математичного моделювання динамічних складних мереж (complex networks modelling), яке використовується багатьма центральними банками світу. Це дозволить у оперативному режимі приймати ефективні рішення щодо проведення операцій на відкритому ринку і забезпечення оптимального рівня ліквідності банківської системи.

С. Оптимізувати визначення ключової ставки монетарної політики (key policy rate), – вона повинна бути ставкою за активними операціями НБУ, а не ставкою за ДС НБУ. Її рівень повинен бути цільовим для ставок міжбанківського ринку. Ключова ставка відіграватиме роль проміжного якоря для валютної і цінової стабільності.

Зараз фактично ставка овернайт міжбанківського кредитного ринку тяжіє до значення процентної ставки за ДС НБУ овернайт (яка «прив'язана» до ставки за двотижневими ДС НБУ і нижче він неї на 2 п. п.). Високе значення ставки за двотижневими ДС НБУ створює привабливий для банків високодохідний безризиковий інструмент, який «підтягнув» до себе дохідність ОВДП і (разом з ОВДП) витіснив можливості розвитку інших операцій.

Наведення ладу в операційній системі монетарної політики подолає фундаментальні бар'єри, які побудував НБУ, для кредитування реального виробництва і дозволить банкам почати виконувати свою основну функцію в економіці.

D. Супроводжувати розвиток операцій на відкритому ринку виваженою, професійною комунікаційною політикою для пояснення змісту переходу до більш розвиненої дискреційної монетарної політики і оптимального управління ліквідністю банківської системи.

E. Після активізації роботи міжбанківського ринку і подолання його фрагментації розробити і впровадити заходи політики обов'язкового резервування з позиції оптимізації її параметрів та створення помірного структурного дефіциту ліквідності у банківській системі для забезпечення керованості процентних ставок монетарним регулятором і відновлення кредитування економіки.

F. Запровадити інструменти і операції монетарної політики для стимулювання банківського кредитування підприємств реального сектору економіки, особливо виробництва з високою доданою вартістю, високотехнологічної промисловості, малого та середнього бізнесу.

З цією метою розробити середньострокові інструменти та моделі рефінансування прозорих і стійких банків для збільшення їхніх портфелів кредитів підприємствам реального сектору, зокрема високотехнологічним, а також малому і середньому бізнесу (досвід Банку Англії – операції FLS 4 , Funding for Lending Scheme).

Розробити чіткі індикатори ефективності та механізми контролю реалізації цих операцій. Згідно з досвідом центральних банків, головним принципом FLS – рефінансування повинна бути залежність його розмірів і процентної ставки від обсягу та якості банківського портфеля кредитів для підприємств реального сектору.

Розроблення Програми стимулювання банківського кредитування реального сектору економіки, зокрема високотехнологічних підприємств, експорто-орієнтованих виробництв з високою доданою вартістю, малого і середнього бізнесу.

Розробка проекту закону «Про банківське кредитування економіки», який зокрема передбачатиме ефективне вирішення питань реструктуризації проблемної заборгованості за кредитами, наданими в іноземній валюті.

Розробка Стратегії розвитку малих і середніх банків як фінансових драйверів інтенсивного розвитку малого і середнього бізнесу.

Це сприятиме розвитку конкуренції на ринку банківських послуг, що також слугуватиме цілям підвищення якості банківських послуг, зниження ставок за кредитами та пожвавлення кредитування підприємств реального сектору.

В цілому, запропоновані стратегічні і тактичні заходи реформування монетарної політики НБУ сприятимуть зниженню інфляції через канали впливу на фактори і причини інфляції витрат, стабілізації коливань валютного курсу, підвищенню обсягів кредитування реального виробництва та прискоренню економічного зростання.

##РОЗДІЛ 19. ВІДНОВЛЕННЯ ДОВІРИ ДО БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК: ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ ТА ДОСТУПНІ КРЕДИТИ**

Стратегічна мета, тактичні цілі та завдання розвитку банківської системи

Представлені у Частині І цілі Нового економічного курсу є орієнтирами, на досягнення яких спрямовані головна мета і стратегічні завдання розвитку банківської системи.

Головна мета полягає у тому, що банківський сектор повинен стати фінансово стабільною, прибутковою системою, яка виконує функцію оптимального перерозподілу фінансових ресурсів в економіці і є головним кредитором економічного розвитку країни.

Для цього необхідним є:

  • з одного боку, «лікування» застарілої структурної хвороби (сировинного характеру економіки і структурних проблем банківської системи) через реалізацію ефективної політики Уряду, зокрема інноваційної, для розвитку здорової економічної основи (кредитоспроможної клієнтської бази) функціонування банківської системи;
  • з іншого боку, реформування неефективної діяльності НБУ у сфері монетарного, валютного і банківського регулювання для забезпечення стабільності національних грошей, стимулювання ефективного і доступного кредитування для сектору реального виробництва, а отже економічного зростання, інноваційного розвитку та індустріалізації 4.0 (рис. 19.1).

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних стратегічних цілей :

  • активізація банківського кредитування розвитку економіки, забезпечення доступності кредитів для сектору реального виробництва, формування адекватної вітчизняним умовам системи управління кредитними ризиками, запровадження Національним банком ефективної монетарної політики і політики банківського регулювання, посилення захисту прав кредиторів, позичальників та інвесторів;
  • розбудова банківської системи як комплексу рівноправних, різних за розмірами, спеціалізацією і бізнес-моделями банків, які є фінансово здоровими, конкурентоспроможними, стабільними, спрямованими на кредитування підприємств реального сектору та інноваційний розвиток;
  • вдосконалення банківського регулювання шляхом поступової, адаптованої до вітчизняних умов, інтеграції банківської нормативно-правової системи з європейською: наближення правил регулювання банківського капіталу до стандартів Базель III, створення прозорої системи і чітких критеріїв віднесення банків до категорії неплатоспроможних, удосконалення процедури санації, реорганізації та ліквідації банків;
  • підвищення довіри економічних суб'єктів до банківської системи і розширення можливостей та джерел залучення коштів до неї, створення механізмів та інструментів довгострокового фінансування економіки;
  • розв'язання питання проблемних кредитів у банківській системі шляхом вдосконалення законодавчої бази для реструктуризації боргів;
  • реорганізація банківської системи шляхом зменшення частки державної власності у банківському секторі, підвищення якості корпоративного управління у банках та зміцнення їх конкурентоспроможності;
  • подолання системної корупції та підвищення якості корпоративного управління в державних банках; вдосконалення їхньої спеціалізації, зокрема на стимулюванні високотехнологічного експорту.

Для досягнення означених цілей необхідна реалізація наступної системи заходів.

Система заходів щодо стимулювання банківського кредитування для фінансування прискореного зростання економіки

1. Необхідно вжити ряд заходів законодавчо-нормативного характеру ,спрямованих на забезпечення належного правового врегулювання та впорядкування відносин власності, заставних відносин, посилення захисту прав кредиторів і позичальників.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" 6027-д від 31.07.2017, прийнятий ВРУ та направлений на підпис Президента 17.07.2018 р., має суттєві вади і внаслідок безпрецедентного утиску прав позичальників і може мати зворотній до задекларованого у назві ефект – остаточно заблокувати процеси кредитування.

Тому необхідними є :

  • розробка і ухвалення Закону України «Про банківський кредит»;
  • ухвалення Закону України «Про захист прав кредиторів, позичальників, інвесторів», який буде передбачати збалансованість інтересів всіх учасників кредитної угоди;
  • розробка механізмів удосконалення корпоративного права в банку, зокрема через внесення змін до Господарського, Цивільного кодексів України, та приведення їх у відповідність з міжнародними стандартами захисту прав кредиторів та інвесторів ;
  • розробка та затвердження Положення НБУ «Про особливі умови рефінансування комерційних банків, що здійснюють кредитування реального виробництва в економіці»;
  • розробка програми (механізмів) кредитної підтримки розвитку економіки відповідно до визначених макроекономічних пріоритетів з чіткими критеріями та умовами фінансування;
  • розробка програми (механізмів) кредитної підтримки розвитку малого і середнього бізнесу;
  • розгортання широкої інформаційної кампанії з підтримки як національного виробника, так і банків, які його кредитують.

2. З метою розвитку кредитування слід реформувати монетарну політику НБУ, зокрема припинити зловживання інструментом депозитні сертифікати НБУ з надвисокими ставками, що блокують процеси кредитування реального виробництва; розвинути використання ефективних інструментів стимулювання рефінансування прозорих і стійких українських банків, спрямованих на кредитування підприємств реального сектору, зокрема тих, що орієнтовані на високотехнологічні виробництва. Доцільно використовувати найкращий світовий досвід стимулювання кредитування реального виробництва через спеціальні механізми (Funding for Lending Scheme) (розділ 19). У цьому процесі слід передбачити чіткі індикатори оцінки ефективності та інструменти контролю реалізації цих механізмів.

3.1. Перегляд вимог до мінімального розміру статутного капіталу та порядку проведення докапіталізації банків.

З метою збереження ядра української банківської системи, захисту від штучного усунення з ринку стабільних вітчизняних невеликих банків і запобігання зростанню системних ризиків для банківської системи, економіки України та національної безпеки (через концентрацію і олігополізацію банківського ринку) необхідно внести зміни до частини першої статті 31 Закону України "Про банки і банківську діяльність", визначивши згідно з Європейськими директивами розмір мінімального капіталу універсального банку на рівні 150 млн. грн. (еквівалент ~ 5 млн. євро) та встановити підвищені вимоги до розміру статутного капіталу тільки спеціалізованих банків, які планують здійснювати іпотечне кредитування, – 500 млн. грн.

Запровадження зазначених заходів, поряд з підтримкою малих та середніх банків, забезпечить здорову конкуренцію на фінансовому ринку, сприятиме зростанню пропозиції фінансових послуг для суб'єктів підприємництва, що стимулюватиме подолання економічної кризи в Україні.

3.2. Імплементація окремих правил Базеля ІІІ і створення спеціальних буферів безпеки для реагування на різні види економічних шоків.

12 вересня 2010 року Базельським комітетом з банківського нагляду прийнято кодекс нових норм і стандартів по структурі і якості банківських активів, який має створити умови для значного підвищення стійкості банків і їхньої здатності протистояти новим фінансовим потрясінням. Центральним елементом рекомендацій Базельського комітету є підвищення вимог до рівня і якості власного капіталу банків. Зокрема, Базельський комітет з банківського нагляду рекомендує:

  • підвищити норматив адекватності для капіталу І рівня з 4% до 6%, зважених за ступенем ризику активів;
  • підвищити вимоги до мінімального розміру звичайного власного капіталу з 2% до 4,5%;
  • ввести обов'язковий буфер збереження вартості капіталу у розмірі 2,5% відношення капіталу до активів, зважених за ступенем ризику;
  • ввести антициклічну надбавку до капіталу, значення якої змінюватиметься від 0% до 2% в залежності від стадії економічного циклу.

В Україні для підвищення ступеню стійкості банківської системи і нівелювання системних ризиків у діяльності банків доцільним є поступовий перехід до Базельських стандартів згідно із Базелем ІІІ.

3.3.** Встановлення чітких правил і методик віднесення банку до категорії неплатоспроможних, диференціація Національним банком випадків криз ліквідності і платоспроможності окремих банків; виведення з ринку виключно неплатоспроможних банків**.

Законом «Про банки і банківську діяльність» (стаття 76) визначено ряд критеріїв для віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дані критерії частково мають сумнівний характер і не завжди є свідченням неплатоспроможності, а частково відображають низьку ліквідність банку (що може бути тимчасовою). До таких критеріїв варто віднести:

  • невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;
  • виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та/або юридичними особами;
  • невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення НБУ (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги НБУ щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ протягом визначеного Національним банком України строку.

Надання Національному банку права приймати вибіркові рішення, кого «виводити з ринку», а кого ні, створює потужний корупціогенний фактор. Крім того, виведення банку з ринку кожного разу тягне за собою витрати державного бюджету для фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Замість забезпечення розвитку життєздатних установ та нормальної ринкової конкуренції, відбуваються постійні стреси для бюджету, економіки та суспільства. Якщо і надалі замість стимулювання до правомірної поведінки збережеться тенденція до ручного управління банківським сектором з боку НБУ, це може призвести до остаточної втрати національної банківської системи.

Для запобігання даному сценарію вкрай важливо забезпечити:

  • розробку чітких правил і критеріїв віднесення банку до категорії неплатоспроможних, обмеження можливостей для «ручного управління» НБУ процесів відкликання банківської ліцензії;
  • встановлення обов'язку НБУ забезпечувати оприлюднення інформації про підстави ухвалення рішень щодо неплатоспроможності банку, разом з інформацією про вжиті НБУ заходи з метою недопущення цього;
  • встановлення заборони для НБУ змінювати вимоги до формування регулятивного капіталу та інші істотні правила діяльності банків частіше, ніж раз на рік.

Для повернення довіри населення до національної банківської системи, з метою залучення коштів на банківські депозити вкрай важливим є:

  • введення мораторію на ліквідацію банків, що виконують нормативи адекватності капіталу і ліквідності;
  • забезпечення реального виконання державних гарантій щодо вчасного повернення депозитів клієнтів банків і відшкодування їх реальної вартості.

3.4. Необхідно внести корективи до методики визначення банками розміру кредитних ризиків** 5 ** з відповідним послабленням вимог до формування банками резервів за кредитними операціями. Для кредитів під інвестиційні та інноваційні проекти доцільно передбачити преференції у вигляді пом'якшення вимог до застави, перегляду значень імовірності дефолту позичальника тощо.

Відповідно до Постанови Правління НБУ №351 ключовою формулою для оцінки кредитного ризику банку є така : CRінд PDінд LGDінд EADінд

де: CRінд – розмір кредитного ризику за активом на індивідуальній основі;

PDінд – коефіцієнт імовірності дефолту боржника/контрагента за активом, визначений банком згідно з вимогами НБУ;

LGDінд = 1 – RRінд, де RRінд – коефіцієнт, що відображає рівень повернення боргу за активом за рахунок реалізації забезпечення та інших надходжень;

EADінд - розмір експозиції під ризиком, виходячи із балансової вартості кредиту, не скоригованої на суму сформованого резерву.

З формули Постанови № 351 випливає, що за високої ймовірності дефолту позичальника (яка регламентується самим НБУ) загальний кредитний ризик банку (сума боргу позичальника перед банком - EAD) трансформується в чистий кредитний ризик (CR), сума якого підлягає резервуванню за рахунок ресурсів банку.

За кредитами під інвестиційні проекти діапазони значень коефіцієнта імовірності дефолту боржника (PD) встановлені Національним банком на невиправдано високому рівні.

Крім того, передбачено групування позичальників за 5-ма класами (Додаток 9 до Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями 6 ). Так, Національним банком визначено, що для позичальників під інвестиційні проекти ІІ класу значення ймовірності дефолту становить 0,18-0,32, для ІV (передостаннього) класу – 0,60-0,99, а для V класу – 1.

3.5. Необхідним є вирішення питання проблемних активів у банківській системі. Для вирішення питання проблемних кредитів необхідні ефективні дії, які розчистять існуючі «завали», а саме:

а) забезпечити ефективне функціонування інституту «Єдиного державного реєстру крупних позичальників»;

б) провести класифікацію кредитів за змістом. Проблеми з валютними кредитами для фізичних осіб потребують одного підходу, а кредити юридичних осіб, які знаходяться у стані банкрутства або у стані ліквідації – іншого. Існуюча законодавча процедура роботи зі збанкрутілим позичальником є недосконалою і може тривати у часі декілька років, що фактично приводить до банкрутства позичальників. Крім того, у балансі НБУ склався значний пул застав за кредитами рефінансування збанкрутілим банкам, що потребують спеціального підходу. Схема НБУ (заставоутримувач) – ФГВФО – ліквідатор – позичальник, на практиці створює умови, коли кожен крок щодо реалізації заставного майна несе в собі ризики виникнення карних справ не на реальних бенефіціарів отримання вигоди, а проти виконавців, що реально бажають повернути якісь кошти у бюджет. Тому, робота з продажу активів цієї категорії проблемних кредитів на сьогодні є неефективною.

Світовий досвід вирішення питання проблемних активів

  • Створення санаційного банку для управління проблемними активами.
  • Механізм, який запропоновано у проекті Міжнародної фінансової корпорації, передбачає створення Спеціалізованого фонду акумулювання, в тому числі викупу проблемних активів у формі державної корпорації з приватно-державним фінансуванням. Механізм передбачає викуп проблемних активів з дисконтом, але при виконанні обов'язкової умови повної відкритості інформації про реальний стан активу. Проблемні активи передаються в обмін на державні цінні папери (спеціалізовані облігації державної позики) зі строком погашення – 10 років. Ці папери можуть бути конвертовані в акції підприємства-боржника. Крім того, банк може використовувати дані спеціалізовані облігації як забезпечення для отримання короткострокових кредитів НБУ.
  • Досвід США («план Гейтнера»): центральний банк разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів створили Приватно-державний інвестиційний фонд. Механізм роботи полягав у наступному: банки формували пул проблемних активів, після чого Федеральна корпорація страхування депозитів проводила аукціон з продажу проблемних активів з дисконтом. Якщо влаштовувала ціна продавця активу, то приватний інвестор фінансував операцію за рахунок випуску боргового цінного паперу, гарантованої ФКСД. А далі фінансування здійснюється за рахунок коштів держави й приватного інвестора в співвідношенні 6 до 1. І частий інвестор отримує в управління пул проблемних активів.
  • Досвід Швейцарії : був створений Фонд спеціального призначення центрального банку за рахунок ЦБ і облігацій найбільшого банку Швейцарії UBS AG. Фактично, була застосована гібридна схема з елементами санаційного банку та страхової компанії. Фонду в управління були передані проблемні активи UBS на суму, а уряд продав облігації банку (UBS), які можуть бути конвертовані в 10% акцій банку.
  • Досвід Швеції : створення двох Фінансові компанії з державним фінансуванням. Активи банків були умовно розділені на «хороші», «проблемні» і «безнадійні». Перша група активів залишалася в управлінні банків, друга – купувалася Фінансовими компаніями, а третя – підлягала списанню. Фінансові компанії викуповували у банків проблемні активи за рахунок держави, якій частково переходили акції банків (по суті, часткова націоналізація). Фінансові компанії працювали з проблемними активами, тобто, якоюсь мірою здійснювали функції санаційного банку.

В цілому, міжнародною практикою напрацьовано такі механізми для врегулювання проблемних позик: а) надання позичальнику пільгового періоду щодо сплати (обслуговування) боргу перед банком; б) позасудове врегулювання (угода між банком і позичальником) щодо схеми погашення накопиченого боргу; в) реструктуризація боргу перед банком за рішенням суду; г) часткова або повна реалізація банком застави за позикою; д) списання банком безнадійного боргу. Якщо банк не має внутрішніх ресурсів або можливостей для врегулювання проблемних позик за наведеними сценаріями, він може прийняти рішення про передачу (трансфер) проблемних активів третій стороні. У деяких країнах для адміністрування проблемних активів за участю держави створювалися національні компанії з управління активами, банки «токсичних активів», діяльність яких спиралася на наявність сильних інститутів, містких ринків для реалізації наявних активів і ефективне попередження шахрайських дій.

В Україні Програмою співробітництва з МВФ Уряд і НБУ зобов'язалися вживати ряд заходів, що може сприяти пом'якшенню проблеми недіючих позик:

  • вдосконалення законодавчої бази для реструктуризації приватних боргів. Нове законодавство має охоплювати питання примусового стягнення кредитів, режиму корпоративного банкрутства та оподаткування пов'язаних з ними операцій;
  • прийняття і впровадження позасудової схеми реструктуризації корпоративних боргів у відповідності з міжнародними стандартами;
  • заохочення добровільної реструктуризації валютних іпотечних кредитів із застосуванням адекватних захисних заходів як для банків, так і позичальників, при одночасному скасуванні мораторію на примусову реалізацію застави.

3.6. Необхідним є запровадження ефективної стратегії і тактики розвитку державних банків.

У банківському секторі на сьогодні існує небезпечний дисбаланс: державні банки і банки з державною часткою займають понад 50% банківського ринку України. Тому необхідно поступово зменшувати цю частку. Держава за період 2008 – 2017 рр. внесла у державні банки 266,2 млрд. грн., зокрема за 2014 – 2017 рр. у статутний капітал державних банків було спрямовано 212,4 млрд. грн. Тільки до двох державних банків (Ощадбанку, Укрексімбанку) держава протягом 2014 – 2017 рр. внесла додатковий капітал у сумі 53,2 млрд. грн., при цьому сумарний збиток від їхньої діяльності за вказаний період становив 43,3 млрд. грн. (Ощадбанку – 19,8 млрд. грн., Укрексімбанку – 23,5 млрд. грн.). Рівень непрацюючих кредитів у цих банках дорівнював відповідно 64% і 65%, а у комерційних вітчизняних банках цей рівень був на позначці 43%.

На докапіталізацію Приватбанку за 2016 – 2017 рр. витрачено 155,4 млрд. грн., а збиток від діяльності за два роки становив 187,3 млрд. грн. Частка проблемних кредитів в цьому банку на початок 2018 р. становила 87,6%.

Тому необхідним є зменшення частки державної власності у банківському секторі, підвищення якості корпоративного управління у державних банках та зміцнення їхньої конкурентоспроможності, виокремлення їхньої чіткої функціональної спеціалізації та відповідної місії у структурному розвитку економіки.

Висока частка державних банків у загальних банківських активах негативно позначається на рівні конкуренції та ефективності функціонування банківського сектору внаслідок таких чинників:

  • у комерційних банках немає 100% гарантування депозитів, як це є у державних банках;
  • у державних банках не створено належної системи мотивації для ефективного ведення бізнесу: додатковий капітал «вливається» з держбюджету та є дешевим для банків, але занадто дорогим для суспільства;
  • кредитні та інвестиційні рішення часто є нераціональними, адже прибутковість та ефективність бізнесу не є пріоритетною ціллю для топ-менеджменту внаслідок низької особистої відповідальності та/чи мотивації;
  • низький рівень якості системи корпоративного управління в держбанках вимагає серйозного посилення корпоративної відповідальності: потрібно створити незалежні наглядові ради і професійний менеджмент, які будуть здатні змінити світогляд державного банківництва, зуміють розірвати ланцюги адміністративних директив міністерств та неефективних кредитно-депозитних рішень.

Тобто частка державних банків у банківській системі повинна стати нижчою, а якість їхньої роботи набагато вищою. Тому важливим є чітке бачення стратегічних напрямків, у яких необхідно розвивати якість функціонування державних банків.

Стратегічні напрямки підвищення якості функціонування державних банків

Головним інструментом подолання кризи і стимулювання економічного зростання у розвинених країнах є нова концепція центрального банкінгу та державних фінансів – стимулювання кредитування реального сектору** і досягнення національних чи регіональних стратегічних цілей.**

Це ще більш актуально для країн, що розвиваються, та вимушені рухатись у парадигмі наздоганяючого розвитку. Для України, яка стала світовим рекордсменом сумарних економічних втрат за останні два з половиною десятиліття це питання є ключовим.

Мета та функції державних банків

Головна ціль державних банків – бути інструментом прискореного розвитку економіки і реалізації ефективної економічної політики Уряду задля:

  • підтримки довіри до усієї фінансової системи держави через гарантування вкладів населення;

  • стимулювання розвитку технологічного рівня економіки через істотне зменшення вартості фінансових ресурсів для пріоритетних галузей, секторів та кластерів промисловості й АПК та прискорення розвитку інфраструктури;

  • стимулювання експорту товарів із високою доданою вартістю та імпорту технологій (ліцензій);

  • стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу через зменшення вартості кредитних ресурсів, технічну/організаційну допомогу та консультаційну підтримку.

Державні банки мають бути організаторами фінансування пріоритетних національних проектів та програм (наприклад, стимулювання високотехнологічного експорту та експорту товарів з високою доданою вартістю, підвищення енергоефективності промисловості та комунального сектору, реалізації інфраструктурних проектів).

Основні функції державних банків та їх виконавці:

  • ощадна (для населення) – покладається на ПАТ «Ощадбанк»;

  • розрахункова та соціальна (для стратегічних підприємств незалежно від форми власності та органів влади і місцевого самоврядування; здійснення соціальних виплат та пенсій) – ПАТ «Ощадбанк»;

  • підтримка експорту та імпорту – ПАТ «Укрексімбанк» (разом із Кредитно-експортним агентством);

  • фінансування економічного розвитку з урахуванням пріоритетних завдань;

  • фінансування малого і середнього бізнесу (ПАТ «Ощадбанк, а також малі, середні та інші банки).

Кредитна політика державних банків є частиною економічної політики України, розробляється МЕРТ, Міністерством фінансів разом із НБУ.

Базовою умовою ефективності роботи державних банків як інструментів економічної політики України має стати недопущення корупції на рівні уряду та у самих державних банках.

Для адекватного виконання описаних завдань необхідне кардинальне підвищення якості корпоративного управління державними банками. В результаті вони мають стати прозорими для громадськості та підзвітними Уряду.

Правління та наглядові ради державних банків мають формуватися через прозорі публічні конкурси на базі жорстких, у тому числі, професійних критеріїв.

Завданнями державних банків мають стати:

  • --запровадження розвитку доступного кредитування для ефективних виробництв реального сектору економіки;
  • --сприяння розвитку, модернізації та структурній перебудові економіки України через здешевлення фінансування інвестиційних проектів в рамках пріоритетних галузей, секторів чи інноваційних високотехнологічних кластерів, а також надання консультативної підтримки українським та іноземним підприємствам-інвесторам;
  • --сприяння підвищенню енергоефективності та енергетичної незалежності економіки;
  • --сприяння розвитку інфраструктури (енергетична, транспортно-логістична, комунальна, інноваційна);
  • --сприяння створенню нових технологій та галузей через венчурне кредитування;
  • --кредитування та надання консультативної підтримки малому та середньому бізнесу;
  • --сприяння розвитку регіонів України;
  • --сприяння залученню іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки України за рахунок довгострокового фінансування таких проектів.

Одним із важливих завдань економічної політики України має бути стимулювання високотехнологічного експорту, експорту товарів і послуг з високою доданою вартістю та імпорту новітніх технологій.

Ключову організаційну роль у стимулюванні розвитку експорту товарів з високою доданою вартістю має забезпечувати створене Експортно-кредитне агентство , організовуючи допомогу вітчизняним підприємствам у просуванні товарів на світових ринках, кредитування, страхування, державне гарантування експортно-імпортних контрактів та організаційно-консультативну підтримку з приводу виходу українських товарів та послуг на нові ринки. Експортно-кредитне агентство має залучати різні державні та приватні, у тому числі фінансові установи.

Одним із найважливіших каналів для кредитування пріоритетних напрямів експорту та імпорту має стати ПАТ «Укрексімбанк».

Ключові завдання «Укрексімбанку»:

  • --довгострокове та короткострокове кредитування українських компаній для виконання експортних контрактів;
  • -- пільгове кредитування експорту товарів та послуг пріоритетних галузей, секторів або кластерів (особлива увага – високотехнологічним проектам);
  • --кредитування іноземних компаній, які купують українські товари пріоритетних галузей, секторів або кластерів;
  • --пільгове кредитування українських компаній для імпорту новітніх технологій (ліцензій) та обладнання для створення нових виробництв в Україні в рамках пріоритетних інвестиційних проектів;
  • --кредитування закордонних інвестиційних проектів українських підприємств, які передбачають значні експортні поставки з України;
  • --інформаційно-консультативна підтримка українських експортерів на світових ринках;
  • --стимулювання експорту малого та середнього бізнесу.

3.7. Розвиток конкурентного середовища і диверсифікованості банківської системи.

Базовим принципом ефективного функціонування банківської системи, є повноцінне конкурентне середовище на ринку банківських послуг. Всебічний розвиток конкуренції серед банків – це одна з найважливіших і найнеобхідніших інституційних реформ, яка призведе до розвитку всієї економіки та стабільності банківського сектора.

Створення сегменту малих спеціалізованих банків , дозволить суттєво збільшити конкуренцію на ринку банківських послуг, що сприятливо вплине на доступність кредитів, зниження рівня процентних ставок та вартість банківського обслуговування клієнтів.

| Світовий досвід. В Україні всі банки створені у формі ПАТ (публічних акціонерних товариств), відсутні такі важливі сегменти банківського сектору, як чітко спеціалізовані, кооперативні чи комунальні банки. Проте, у країнах ЄС, наприклад, Німеччині, Австрії, Польщі, Франції та інших, велику роль у розвитку місцевих територій і громад відіграють місцеві банки (кооперативні, комунальні, ощадні, земельні, банки регіонального розвитку і ін.). Так, станом на квітень 2018 року банківська система Німеччини мала таку структуру : універсальні комерційні банки – 264; земельні банки – 8; ощадні каси – 8; кооперативні банки – 915; іпотечні банки – 13; будівельні банки – 20; банки розвитку – 19; іноземні банки – 143.Банківська система Польщі станом січень 2018 р. мала таку структуру: юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність – 621, з них: 36 – універсальні банки; 27 – закордонні банківські філії; 558 – кооперативні банки.

Створення та ефективне функціонування малих спеціалізованих місцевих банків в Україні сприятиме вирішенню багатьох соціально-економічних та інфраструктурних проблем розвитку регіонів, зокрема – це стосується фінансової підтримки місцевого самоврядування та розвитку об'єднаних територіальних громад, кредитній підтримці розвитку мікропідприємств і малого сімейного фермерства, зниженню рівня безробіття і трудової міграції, покращенню рівня життя людей.

Важливим є створення інституційних умов для розвитку малих і середніх банків, банків із функціональною спеціалізацією, що орієнтована на фінансову підтримку структурних реформ. Зокрема, важливим напрямком є сприяння створенню

  • групи муніципальних (комунальних) банків, які обслуговуватимуть органи місцевого самоврядування, наприклад мерії середніх та великих міст, об'єднані територіальні громади (ОТГ);

  • групи земельних банків, яка діятиме на ринку землі сільськогосподарського призначення в інтересах малих і середніх товаровиробників;

  • групи кооперативних банків, які покликані відіграти ключову роль в фінансовій підтримці розвитку аграрного сектору, малих сімейних фермерських господарств та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.

Банківське регулювання місцевих спеціалізованих банків має концентруватись на дотриманні певних функціональних обмежень (наприклад, діяльність тільки в межах визначеного регіону, галузі, заборона на проведення окремих видів операцій – на міжнародних ринках капіталу з валютними цінностями та золотом, встановлення мінімального рівня для вкладів фізичних осіб для відсікання дрібних вкладників), а також на контролі рівня статутного капіталу, який має визначатись у гривнях і дорівнювати еквіваленту 5 мільйонів євро на дату реєстрації банківської установи.

Функціонування муніципальних (комунальних) банків дозволить меріям великих та середніх міст та органам місцевого самоврядування створювати власні банки, які будуть акумулювати кошти місцевих, зокрема, комунальних підприємств. Тобто буде формуватися необхідна ресурсна база для фінансування місцевих програм, при чому ризик втрати коштів місцевих громад у банку буде значно мінімізований, адже саме місцеві громади будуть їх контролювати та наймати менеджмент.

Регіональні земельні банки можуть стати не тільки ключовим елементом банківської системи, але й інноваційним технологічним інструментом проведення земельної реформи (у частині передачі земельних ресурсів малим і середнім фермерським господарствам, а не великим латифундистам).

Соціально ефективна земельна реформа може відбутись лише за умови законодавчого закріплення інституту фермерського господарства як базового учасника системи приватної власності на землю сільськогосподарського призначення. А для цього необхідно створити фінансові механізми, які, з одного боку, дозволять залучати значні суми інвестицій у ринок землі і сприяти його динамічній капіталізації, а з іншого – дадуть малим і середнім фермерським господарствам достатні фінансові інструменти для викупу земельних ділянок (площею 300-500 га).

Специфіка діяльності кооперативних банків полягає у наступному:

1) кооперативні банки створюються на засадах кооперації шляхом внесків його засновників та з метою взаємодопомоги своїм членам. Вони є свого роду об'єднаннями фермерів (підприємців) за територіальним чи за галузевим принципом;

2) створення кооперативного банку гарантує рівний та вільний доступ до кредитних ресурсів та інших послуг банку своїм членам;

3) кооперативні банки дають можливість його учасникам сформувати економічно вигідні кредитні ставки і тарифи на послуги, що можуть бути значно нижчими ніж рівень тарифів в інших банках, в результаті чого банківське обслуговування буде значно дешевшими, а кредити набагато доступнішими** ;**

4) створення системи кооперативних банків дозволить зосередити грошові ресурси місцевої громади чи фермерів-пайовиків на фінансування їхніх загальних потреб. Наприклад: кредитування спільних проектів щодо створення підприємств із виробництва та вторинної переробки сільськогосподарської продукції; створення спільних складських приміщень; ремонтне та сервісне обслуговування обладнання і техніки; фінансової підтримки ефективного функціонування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів; фінансування спільних соціальних, інфраструктурних та культурно-побутових проектів; Отже, механізм функціонування кооперативних банків дає змогу ефективніше управляти грошовими коштами та враховувати потреби галузі;

5) система кооперативних банків, є дуже зручним інструментом розвитку бізнесу і хорошим доповненням до діючої банківської системи. Практично всі бізнесмени мають поточні та/чи строкові депозитні рахунки в тому чи іншому банку. Багато хто з них втратив свої кошти у результаті так званого «очищення банківської системи» та ліквідації банків. Діяльність кооперативного банку передбачає участь пайовиків-засновників в управлінні банком, його функціонування підзвітне та прозоре, а це знижує ряд фінансових ризиків. Отже, в умовах високих банківських ризиків та низької довіри до банківської системи, створення кооперативних банків має серйозні перспективи.

Світовий досвід у створенні та функціонуванні кооперативних банків. Батьківщиною кредитної кооперації в Європі є кооперативні банки Німеччини. Основою створення кооперативного кредитного сектора в Німеччині стала ідея «самодопомоги шляхом взаємодопомоги», яка з'явилась більше 125 років тому і ґрунтувалася на принципах самоврядування та солідарної відповідальності.

Сьогодні кооперативні банки пропонують універсальний асортимент фінансових послуг, незважаючи на те, що їхня діяльність концентрується на отриманні безстрокових і ощадних вкладів та на наданні короткострокових позик.

Кооперативні банки займають вагоме місце у банківських системах розвинених країн, насамперед, Західної Європи. Вони відіграли надзвичайно важливу історичну роль у розвитку малих сімейних фермерських господарств, формуванні малого і середнього бізнесу, та й до теперішнього часу в кредитних портфелях європейських кооперативних банків понад 80% становлять кредити фермерам.

Розвиток кооперативних банків Польщі зумовлений тим, що через ці установи держава надає пільгові кредити для сільського господарства, а також через ці установи здійснюються виплати фермерам з фондів Європейського Союзу та національного бюджету.

Пільгові кредити відіграли велику роль у створенні стабільної, добре функціонуючої системи кооперативних банків, які забезпечують фінансовими послугами підприємців у сільській місцевості. Надання пільгових кредитів сільськогосподарським підприємствам було розпочато в Польщі у 1990 р. і набуло значних масштабів, що дало потужний поштовх розвитку фермерству, сільськогосподарським обслуговуючим кооперативам та кооперативним банкам.

Система кооперативних банків повинна мати два функціональні рівні:

Перший рівень – кредитні спілки, що безпосередньо надають фінансові послуги споживачам - своїм членам.

Другий рівень – кооперативні банки та об'єднані кредитні спілки, що забезпечують для кредитних спілок можливість доступу до необхідних фінансових ресурсів як шляхом їх перерозподілу у межах системи кредитної кооперації, так і шляхом залучення відповідних ресурсів із зовнішніх джерел. Через кооперативні банки можуть здійснюватися рефінансування, диверсифікація ризиків, доступ до міжбанківської системи розрахунків, забезпечення переказу коштів у межах небанківських платіжних систем.

Таким чином, внаслідок системи запропонованих заходів відбудеться підвищення ефективності використання існуючих фінансових джерел для стимулювання кредитування розвитку економіки.

Досвід країн, які продемонстрували стрімкий розвиток, показує принципову важливість того, що в першу чергу необхідно спиратися на внутрішні фінансові ресурси і стимулювання «точок економічного зростання». За мультиплікаційним ефектом такі точки зростання стимулюватимуть загальний прискорений розвиток.

Ефективність такого механізму значною мірою залежить від координованості спільних програм і заходів НБУ та Кабінету міністрів України.

Основним джерелом кредитних ресурсів при правильній економічній, монетарній і валютній політиці можуть стати кошти підприємств і населення, які на сьогодні знаходяться поза межами країни і поза банками всередині країни. Це відбувається через низьку довіру до органів влади, до банківської системи та дій НБУ. За офіційними даними НБУ щодо чистої інвестиційної позиції країни та експертними оцінками їх сума складає понад 100 млрд. дол. США, що на порядок більше ніж отриманні Україною від МВФ позики.

Тому основними завданнями повинні стати:

  • повернення довіри населення до органів влади, національної банківської системи з метою залучення коштів на банківські депозити;

  • розвиток фондового ринку як дієвого інституту залучення фінансових ресурсів для розвитку економіки.

Усі запропоновані заходи забезпечать успіх розвитку банківської системи як ефективного інструменту кредитної підтримки економічного зростання. Зміна монетарної політики та політики банківського регулювання НБУ разом із інституційним розвитком банківської системи у комплексі повинні розблокувати канали трансмісійного механізму7 та забезпечити переорієнтацію грошових ресурсів банківської системи з операцій з ДС НБУ на кредитування реального виробництва на прийнятних для бізнесу умовах. Таким чином буде забезпечено здешевлення та доступність кредитів у національній валюті для реального виробництва.

Разом з діями Уряду щодо реалізації Нового економічного курсу розвиток банківської системи у зазначених напрямках дозволить отримати синергетичні ефекти – потужну вітчизняну банківську систему та високотехнологічну індустріалізовану економіку із розвиненою наукою, освітою, сектором послуг й ефективною агропромисловою галуззю; прискорене економічне зростання та кардинальне підвищення зайнятості населення і добробуту всього суспільства, а отже соціально-політичної стабільності і національної безпеки.