1. Відсутність стратегічного планування і слабкі фіскальні інститути

В умовах політично незбалансованої й економічно слабкої системи державного управління, формування бюджетної політики в Україні відбувається під тиском потреби задоволення інтересів різноманітних кланово-олігархічних груп, оперативних завдань збалансування макроекономічного становища і виконання неоднозначних вимог міжнародних фінансових організацій.

Бюджетна політика в Україні так і не набула властивостей ефективного механізму реалізації державної стратегії в напрямку реалізації структурних реформ, значна частина рішень не підпорядковується стратегічним економічним міркуванням, а є предметом зовнішніх і внутрішніх політичних торгів.

Активні спроби запровадження середньострокового бюджетного планування за програмно-цільовим методом виявилися залежними від політичної кон'юнктури й переважно не були доведені до стадії реального втілення. В той же час, задекларована концентрація фінансових ресурсів на визначених цілях і задачах розвитку, які притаманні програмно-цільовому методу, була поступово замінена «ручним управлінням» бюджетними видатками.

Концепція застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі була схвалена Розпорядженням Кабінету міністрів ще у вересні 2002 року. Зазначений метод заснований на адаптації стратегічного підходу до бюджетування, який використовується великими корпораціями і був запроваджений у США в 60-х роках минулого сторіччя. Програмно-цільовий метод (ПЦМ) набув широкого поширення в країнах Британської співдружності, а з утворенням Європейського Союзу принципи ПЦМ лягли в основу реформи бюджетних систем країн-членів2.

Суть ПЦМ полягає у плануванні, виконанні і оцінці виконання бюджету на основі програм, що включають цілі, завдання та результативні показники виконання. На відміну від традиційного «континентального» методу, який виходив із функцій держави і необхідності їх фінансового забезпечення, цей підхід орієнтується на результат, що вимірюється критеріями досягнення цілі та ефективністю витрачених на це коштів.

По суті, запровадження ПЦМ було ще одним кроком у напрямку зміни філософії бюджетного процесу з «освоєння» коштів на досягнення результату. Була проведена значна організаційно-методична робота, пов'язана із визначенням місій міністерств, переліку цілей, завдань та результативних показників виконання, формуванням програмної класифікації видатків. Було унормовано порядок складання та виконання кошторисів бюджетних установ, визначено статус відповідальних виконавців бюджетних програм, впроваджено правила складання паспортів бюджетних програм та аналізу виконання результативних показників. Це був рух до з'ясування ефектів бюджетної політики, визначення того, для чого витрачаються кошти і яка суспільна корисність досягається під час цього процесу.

Однак, для повноцінного запровадження ПЦМ, потрібна була низка обов'язкових умов: наявність довгострокової стратегії розвитку України, запровадження середньострокового економічного і бюджетного планування (затвердження середньострокових бюджетів), затвердження стратегічних планів діяльності міністерств на основі цілей, які випливають із цих стратегій і планів.

Таких умов не створено і дотепер. А програмно-цільовий метод бюджетування без цих умов використовується лише формально. Головні розпорядники бюджетних коштів продовжують звітувати за принципом «скільки нам не вистачило коштів», а не «що ми зробили за виділені кошти», при цьому вони витрачають багато часу і матеріалів на складання документації – паспортів бюджетних програм, звітів про їх виконання, бюджетних запитів у форматі ПЦМ, ін. Проте діючі бюджетні програми у більшості випадків не розв'язують а ні проблем, що стоять перед країною, ані задач, що стоять перед розпорядниками коштів бюджету.


0 Підтримано0 Поправок